На цю тему я вже давно хотів написати невеликий пост. Але написати так, аби мене зрозуміли і не ображалися з усіма наслідками для мене також, бо серед фігурантів посту дуже багато близьких мені людей. Але затим, як форма подачі цього посту ніяк не могла сформуватися, то я його весь час відкладав на майбутнє.
Та коли дочка з глибоким і непідробним сумом розповіла про один проблемний клас, восьмий клас, в якому діти на уроках української мови і літератури користувалися виключно російською, в якому діти не могли до ладу прочитати простенький текст державною мовою, а прочитане не могли переказати, бо зовсім не розуміли прочитаного, я вирішив таки написати свій довговідкладений пост.
І почати цей свій пост невеликим і дуже цікавим епізодом із відомої всім книжки Льва Толстого «Война и мир». Там російський солдат, який стояв на варті, застрелив російського офіцера, який неподалік розмовляв зі своїм приятелем французькою мовою. Чому російський офіцер розмовляв французькою мовою на передовій, під час війни із французами? А тому, що свою, рідну російську мову тогочасні аристократи (вони ж і офіцери російської армії) вважали (пардон) «бидлячою мовою»… Не буду надокучати подробицями, бо класика російської літератури, як на мою думку, із превеликим задоволенням і по кілька раз перечитують всі російськомовні громадяни України. Я акцентував вашу увагу на такому ось цікавому факті із реального життя, в не такому вже й далекому минулому, російської аристократії, а висновки ви вже робіть самі.
Отже, план склався, та заплановане …не написалося. Ну ще й тому, що не хотілося вже вкотре товкти воду в ступі. Є ще досить причин, які зупиняють мову про мову. І ці причини пов’язують собою практично всі проблеми, з якими живе сьогодні українське суспільство.
Ну ось хоча б різноманітні телевізійні шоу, які притягують до екранів мільйони (без перебільшення) громадян. І вся проблема не в тому, якою мовою ці шоу подаються, а в тому, що ці всі шоу є простісінькою калькою з іноземних, із створених талановитими людьми за кордоном України. Для чого створюються ці шоу – окрема тема розмови і ця тема лежить зовсім не на поверхні. І ця тема дуже турбує закордонних політиків, заклопотаних, разом із Френсісом Фукуямою, «кінцем історії та останньою людиною».
Всі ці телевізійні шоу у нашому, рідному виконанні не мають логічного завершення. Чому? А тому, що спрямовані виключно на політичну та фінансову складову, тобто, втілюють у життя думку опонентів Фукуями.
Свого часу, для експерименту, я пропонував різноманітним телеканалам свій проект «Окрема тека» (назви у пропозиціях були різними, а початкову схему проекту можна побачити у моїх блогах і на сайті). І що? А нічого. Тиша у відповідь. Абсолютна тиша. І ця тиша більш, ніж красномовна на фоні «Пишіть і ми вас почуємо».
В цій тиші виразно проявляються обриси фіналу, зовсім несподіваного для Фукуями та його опонентів.
Причини відмови у популяризації науки, особливо популяризації нового погляду на сучасну науку, відомі. Фінанси і політика. І більш нічого.
Так, саме фінанси і політика, зав’язана на фінансах, лежать в основі і «Північного потоку», і в «регулюванні» глобальних кліматичних перемін.
Адже такою простою схемою, як популяризація науки, відкриваються величезні проблеми. Без перебільшення. Назву тільки кілька з них.
Кліматичні переміни і катастрофічна нестача питної води. Так, Україна вже у недалекому майбутньому повстане перед проблемою питної води і нинішня проблема з енергоносіями буде виглядати тоді невинними квіточками. Поглянемо на географічну мапу України. Вона вся помережена річками, великими і маленькими. Але! Практично всі ці річки заблоковані ставками та гідроелектростанціями і поступово або зникають, або перетворюються у гнилі зелені болота. А що несуть із собою болота? Правильно. Крім того, процес гниття в заболоченій місцевості супроводжується активним вимиванням кисню із атмосфери. І активно збагачує атмосферу парниковими газами...
Отже, ми реально отримали привіт від Павки Корчагіна і передаємо його нашим нащадкам. Якщо вони виживуть. Піднебесна, для прикладу, знайшла ресурси, аби качати воду для себе із Байкала. А ми дотягнемося до Байкала?
А мовна проблема, спитаєте, тут яким боком? Як її припасувати до популяризації науки?
Але я так і не знайшов відповіді на ці питання. Пишу з надією.