30 січня 1945 р. відбулася зустріч генерала Павла Шандрука з генералом Андрієм Власовим.
Про цю зустріч П.Шандрук у своїй книзі "Сила Доблесті" лишив спогад:
«Я побачився з Власовим 30 січня на чудовій віллі в Дабендорфі
біля Берліна. Протокол було суворо дотримано. В велику кімнату одночасно
увійшли, з одного боку, ми з доктором Арльтом, з іншого,
генерал Власов і Крьогер. Після офіційного знайомства німецькі особи
залишили нас удвох.
Моє перше враження від генерала Власова було гарним: приємний
чоловік мужнього типу, досить високий, у простому військовому
кітелі без еполетів або інших військових відзнак. Обмінюючись першими
формулами ввічливості, я помітив, що у генерала Власова дуже
виразний та низький голос. За декілька хвилин німецький офіцер
приніс пляшку коньяку та чарки. Я налив собі одну чарку, хоча не
п'ю, а генерал Власов постійно підливав собі. Ми перейшли до справ,
що мали спільний інтерес для нас обох. Я намагався говорити як
можна менше та віддати ініціативу генералу Власову. Нарешті він
поставив пряме запитання: чому я проти того, щоб Український національний
комітет став частиною КОНРу як незалежне угрупуван-
ня. Він вважав це цілком ймовірним, особливо відтоді, як КОНР вже
мав українське відділення, що може органічно злитися з Українським
національним комітетом. Він намалював оптимістичну картину
влади КОНРу та Українського комітету як його частини та декілька
разів підкреслив, що я буду його першим заступником не тільки у
військових, але й у політичних питаннях. На тривалу доповідь в такому
напрямку я відповів, що існує невеличка перешкода на шляху
реалізації його планів "возз'єднання", цитую: "Український народ
не є народом Росії, і червона Москва захопила Україну оманою, так
само як 260 років тому вчинила царська Росія". Власов швидко перервав
мене і сказав, що досить добре знає історію українсько-російських відносин, але всі ці війни - у минулому, а ми маємо йти разом, тому що роз'єднані та ворожі, ми втрачаємо силу, яка нам потрібна,
щоб подолати більшовизм. Всі інші національні представництва також прямують тим курсом, що я взяв. Я відразу побачив пастку, поставлену
для мене, і відповів, що, на жаль, Україна була змушена
боротися не просто з більшовиками, але взагалі з московським імперіалізмом, і таким шляхом Україна буде йти і надалі. Примруженими очима з-під окулярів генерал Власов кинув на мене гострий погляд та змінив тему на "особисті перспективи" для мене. Я мовчки подумав,що незважаючи на студіювання марксистської діалектики, ви дуже наївна людина, що вірить нібито фактор особистих амбіцій може мати на мене вплив. В той момент я й не помітив, як звів догори руку
та повторив йому те саме, що вже казав німцям: ви підете своїм шляхом, я піду іншим, і лише в інтересах боротьби проти спільного ворога ми будемо координувати наші військові дії.
Після цього мені здалося, що генерал Власов дуже роздратувався та випалив, що я повністю руйную справу, в той час коли німці переживають
труднощі, і що мені слід чекати наслідків. " Я розумію, що ви - політик", - сказав генерал Власов. Запала довга тиша, бо я не бачив необхідності відповідати. Коли генерал Власов запитав, яким я вважаю розвиток подій на фронтах, я знов відчув спробу загнати мене в пастку. Я промовив, без сумніву, він більше, ніж я, обізнаний
з ситуацією, він має комітет і штаб, я ж нічого не маю. Здалося, моя відповідь спровокувала його або він вже забагато випив, тому що почав гаряче розповідати, що за два-три місяці буде мати шість дивізійі зробить похід на Україну.
"Чому саме на Україну?" Власов відповів: "Бо матеріальні ресурсит ам кращі, а люди вороже ставляться до більшовиків". Я знов відповів, що він помиляється, вважаючи, що Україна ворожа тільки до більшовиків.
Українська нація ворожа до всіх москалів без винятку, і якщо вони атакуватимуть Україну, населення буде боротися і з ними.
Власоввтратив рівновагу та вигукнув: " Я збираюся побити вас та ваш
народ". Моя відповідь була тихою та спокійною: "Можливо, що ви
всіх нас розіб'єте, те саме намагалися зробити Денікін з Врангелем".
Тут Власов, мабуть, переборов своє роздратування та сказав: "Добре, якщо ви не хочете йти разом, ви не зобов'язані. Не будемо сперечатися,
та у будь-якому випадку ми мали приємну розмову". Не думаю, що уся розмова була приємною для нього, але нічого не сказав, розуміючи, що то було виявлення його діалектики. Генерал Власов закінчив нашу бесіду словами: "Добре, що принаймні ви погоджуєтеся
координувати наші дії проти червоних".
думати про похід на Україну. Я нагадав, що військова історія свідчить: всі загарбницькі походи на Україну крізь так звані Смоленські ворота були невдалими завдяки помилкам загарбників, які
генерал Власов не повторюватиме!
Ми розмовляли дві з половиною години. Власов задзвонив у дзвоник, і увійшли доктор Арльт та полковник Крьогер. Тепер я взяв гру на себе: я не дозволив генералу Власову говорити, тому що боявся,
він міг спробувати зробити хибний звіт про те, що мовилося між нами, та знов могла б початися суперечка. Отож, я перший почав
інформувати німців про переговори. Я закінчив і підвівся попрощатися з генералом Власовим та полковником Крьогером. Генерал Власов не мав жодного слова заперечення щодо моєї версії, тільки додав:
"Яка впертість!" Коли ми вийшли, доктор Арльт посміхнувся та іронічно промовив, що ви перемогли, але ця перемога є "пірровою".
То був останній раз, коли я бачив генерала Власова, і ми ніколи не обмінювалися "посланцями."