... Я був у Пісках, поблизу Донецька з осені 14-го по квітень 15-го року. Трапилася тоді історія - це мене тоді і насмішило, і здивувало, і вразило одночасно. Різдво було, чую - в рацію говорять:
- Ви вареників наварили?
- Воду вже поставили, закипає.
Тиша. Я зрозумів, що з позиції питають у тих, хто в розположенії підрозділу відпочиває, десь у підвалах. Знову голос:
- То що там з варениками?
- Та доварив, несу зараз.
- А з чим вареники?
- Половина з сиром, інші з картоплею.
Тиша. Дивлюсь, з району аеропорта залп, два «Гради» працюють, і явно по Пісках. Прошуміло над головами. Попадало далі по містечку. Голос в рацію:
- Бля, де вареники?
- Та накрило мене в дорозі, рачки повзу, які нахер вареники, сир вже з одного місця лізе.
І от що вбило мене. Знаєш, що той з позиції горланити почав?
- Бережи із сиром, я їх обожнюю, у пісок не вкачай!
Я "замерз". Уявив людину навкарачках, “Гради” рвуть, він нажаханий і з каструлею, а йому кричать: "Бережи із сиром вареники". Я і сміявся, і думав: "Там, бляха, добре, що живий, а їм вареники".
***
Це лише одна із замальовок військових буднів від наших підопічних "З бліндажа за ґрати". І смішно, і страшно, і гордість бере за українських захисників, яких, мабуть, ніщо у світі не бентежить, коли вони працюють.
Якщо ви відчуваєте те саме і вам хочеться більше (а ми знаємо, що хочеться) - підтримайте бійців, замовивши книгу їхніх історій, та проживіть разом з нами часточку їхніх дуже різних, але однаково захопливих спогадів.