Партія Опозиційна платформа «За життя», яка числиться у середовищі опозиціонерів в органах української влади, не перестає дивувати громадян України своїми заявами. Так, нардеп Вадим Рабінович, який вважається ледь не головним «рупором» партії, договорився до того, що законодавство про корінні народи, ухвалене недавно парламентом України, перетворює Україну в мононаціональну державу. А причину пан Рабінович бачить дуже поважну – росіяни в Україні опинилися у стані приниженої нацменшини. Знову ж таки, на думку представника ОПЗЖ, Закон України «Про забезпечення функціонування української мови, як державної» взагалі позбавив росіян права користуватися рідною мовою у публічному просторі України. Те, що партія, фракція та депутати від ОПЗЖ елементарно підмінюють поняття і маніпулюють, здається до уваги не береться. Адже що зробив український парламент? Найпершим чином те, що мав зробити вже давно: хоча б у 1992-му чи, наприклад, одразу ж після прийняття Конституції України у 1996 році. Але зробив це із запізненням. Тоді, коли «братський» народ і «братська» держава посунула на Україну війною. Знову ж таки, у публічному просторі ніхто в Україні росіян не принижує, не пригнічує і не ображає. Хочуть – говорять російською ( рідною) мовою стільки, скільки є бажання. Хочуть видавати газети російською – тим паче , немає проблем. Але державну мову зобов ‘язані знати в Україні усі її громадяни. Без сумніву – державною мовою (українською) мають володіти усі без винятку чиновники держустанов чи працівники органів місцевого самоврядування. Це ж так точно, як у Росії, де чиновники, вчителі, лікарі і т.д і т.п. спілкуються виключно державною (російською) мовою. А чому в Україні має бути інакше?
То які ж тоді запитання можуть бути до нинішньої влади? Про моноетнічну державну модель в Україні також не йдеться: українці розуміють, що десятки націй та народностей, які проживають в Україні, жодних дискримінацій чи утисків на рівні мовного режиму, релігійної орієнтації ВІДЧУВАТИ НЕ ПОВИННІ. На ділі, у реальному житті так воно й є. У Житомирі, наприклад, люди на вулиці, у транспорті, на базарах і т.п. розмовляють будь-якою мовою – російською, українською, польською і, слава Богу, вже й англійською. Але державна мова, як еквівалент універсальної комунікації , в Україні єдина . І чого ж тут вимагати? Повернення часів СРСР? Чи ще чогось із давнішої спадщини. Рабінович і його колеги на очевидні реалії української державності уваги не звертають. Або роблять вигляд, що борються. За що? Так за міфічні права нацменшин ? І знову - мова про мову…