...Хоч як складно зазвичай було у нас з літературою, але у Станіславові не полегшало.
Пригадується, як у славному своїм станом слави місті проблема роздвоєння ІБТ актуалізувалася з небаченою ситуативною силою. Бо як ще пояснити факт ток-шоу з ІБТ, на яке, замість заявлених у проґрамі Іздрика з Андруховичем, припхалися Процюк з Бараном? А де ж, спитаєте, був сам ІБТ? А він під ту пору виконував уже звичну для нього, мало не службову функцію роздвоєння. Виступаючи від імені одного з прийшлих учасників шоу. До речі, неподалік – у Лемберґу.
Слід зазначити, що підміна складових літпроцесу була відпочатку обумовлена ходом історії. “І не дивно, – пояснював І.Андрусяк, – що на літературних ляндшафтах 90-х років лише дві поодинокі постаті визначали основні тенденції в українській критиці – Євген Баран та Ігор Бондар-Терещенко”. Тому направду не дивує пригода, що сталася з автором сих рядків у згадуваному Львові.
До однієї з тамтешніх книгарень ІБТ завітав знічев’я, аби за звичкою перевірити наявність власних творів у широкому асортименті. Утім, у відділі літературної критики, в який він ступив таким собі слобідським ревізором, ІБТ швиденько показали книжки Євгена Барана. “Це ж книжки Барана!” – здивувався він. “Правильно, Барана!” – підтвердили запопадливі продавчині. “А де ж книжки ІБТ?”, – не втрачав надії на всенародну ідентифікацію автор. “Ось приїде ІБТ, тоді й покажемо йому його книжки”, – була на те ляконічна відповідь.
Тоді ж, справедливости ради, була відвідана ще одна місцева книгарня, до якої ІБТ, про всяк випадок, супроводжував не менш місцевий поет. Ну, в якості свідка, зрозуміло. У ній також матеріялізувалися літературно-критичні опуси того самого Барана. Запрошений задля чистоти експерименту поет не розгубився і тут-таки ввернув продавцеві, що, мовляв, його приятель теж відомий в Україні літературний критик. “Здрастуйте, пане Баран!” – зрадів продавець…
Що було далі, можна довідатися з подальших реляцій з полів сумнівної слави, на яких безчинствував цей роздвоєний Не-Поймеш-Хто від літератури. “Замість критики ІБТ пише сатирично-інтелектуальні новели, в яких діють вигадані персонажі із невигаданими іменами: Ю.Андрухович, В.Єшкілєв, С.Павличко, Н.Зборовська і т.ін.”, – сигналізував куди треба київський “Книжковий Огляд” “Це змушує ІБТ зовсім розчинитися в одній великій цитаті, нагадуючи машину, або ж людину-мультипль вербального світу, такого собі «газонокосильника», розсіяного в мережі літературних смислів”, – констатувало донецьке “Дикое поле”. “Коли зібрати весь комплекс звинувачень проти Ігоря Бондаря-Терещенка, то вимальовується такий йоханий бабай, що хочеться зателефонувати Юрію Винничуку і підказати йому цю автентичну постать для якоїсь наступної «книги симпатичних потвор, без якої не було б України»”, – розводив руками “Книжник-Review”.
Що було робити? Знову їхати до Львова по правду? Таким собі розтаємниченим агентом Зорґе їхати, так? Значив же суто по-пріґовськи ІБТ у передмові до книжки тамтешнього поета-свідка: “ – Гади! Свині! Я ж тут бував! На цьому самому місці, де ви зараз займаєте простір моєї слави! – «Де? Яка твоя слава? – озираються тамті крамарі. – Нема ніде твоєї слави. Ви, товаришу, помилились». – Ні-ні, я не помилився. Ось тут лежить розтоптана вашими безжальними ножиськами моя крихка, беззахисна слава! Ну, скажіть їм, підтвердіть, – кидаєшся до випадкових читачів-перехожих, хапаючи їх за тверді галицькі рукави. Вони спокійно, але гидливо віддирають твої пальці, наче якогось п’янички, пройдисвіта, або ще гірше – слизької слізливої потвори: «Ні, не пригадуємо!» – і йдуть собі далі. – Гади! Гади!, – ридаєш услід”.
Ну що тут вдієш? Як було дискутувати віртуальному ІБТ з цілком львівськими гендлярами книжок у ті пріснопам’ятні роки? “Бо ж у принципі неможливо дискутувати з привидом, із тим, чого не існує як мінімум у просторі культурному”, – підказував “Книжник-Review”. Як розбити зачароване коло двійкарства? Може, громадським екзорцизмом? “Можна, як Леонід Фінкельштейн, писати відкриті листи з погрозою неподавання руки, можна, як Олег Кочевих, мріяти про дружній хук іншою рукою – ІБТ все одно залишиться неушкодженим”, – кривилося на це “Дзеркало тижня”.
А може, треба було злетіти у вирій космічного пофіґізму, де зникла б, нарешті, хоч якась з іпостасей автора? “ІБТ виживе і на Марсі”, – застерігав від такого діла журнал “Кальміус”. Але на Марсі хоч не було б книжок Барана…
Фото: Костянтин Родик