Забуті декларації.
Після розколу комуністичної імперії під назвою «Радянський Союз» утворились півтора десятки незалежних держав. Тридцять років минуло з того часу, проте у кожній з країн і до сьогодні залишаються певні проблеми, які залишились у спадок від СРСР.
Росія, яка почала себе вважати «спадкоємцем», військовою силою почала задовольняти власні геополітичні амбіції, окупувавши у сусідньої України Крим і частину Донбасу, у Грузії Абхазію і Південну Осетію, у Молдови Придністров’я. Через військові, економічні і політичні важелі Москва здійснює вплив на Білорусь, Вірменію, Таджикистан, Казахстан і Киргизстан, які є союзниками Росії у, фактично створеній нею, ОДКБ (Організацію договору про колективну безпеку – авт.).
Щодо інших держав, зокрема країн Балтії (Литва, Естонія і Латвія), то вони вступили до НАТО й тим самим убезпечили себе від зазіхань Росії на власну територію і суверенітет. Азербайджан заручився підтримкою Туреччини і навіть відвоював у проросійської Вірменії частину захопленої нею раніше території Нагірного Карабаху.
Ще дві колишні радянські республіки і держави Центральної Азії Туркменістан і Узбекистан постійно перебувають під «хижим оком» російських спецслужб, і в них завжди існують ризики виникнення різних політичних і суспільних криз. За такими подіями і явищами, без сумніву, стоятиме колишній «старший брат» (як любила називати себе Росія в радянському Союзі – авт.), адже Москва і до сьогодні вважає усі ці колишні республіки – зоною свого геополітичного впливу.
Отримавши на початку 90-х суверенітет, колишні республіки, і Росія зокрема, задекларували власні кордони і відсутність територіальних претензій до колишніх «сестер». Проте Радянський Союз для народів залишив і доволі «важкий» спадок, у СРСР кордони адміністративних одиниць (союзних і федеративних республік, областей і районів – авт.), наносили, не зважаючи, на те, хто там мешкав і чия ця земля.
Тому деякі нові суверенні держави досить швидко забули про власні «безпретензійні» декларації, зокрема Вірменія і Азербайджан, запекло вступили у протистояння за певні території, серед яких і Нагірний Карабах. По кількох колишніх радянських республіках прокотилась хвилі революцій, сепаратизму та інших суспільних потрясінь, але відвертих територіальних воєн із сусідами на той час не було.
Кожна з країн почала встановлювати власні державні кордони і проводити їхню демаркацію. І тут стала виявлятись уся «важкість» того «спадку», кордон пішов не лише через будинки і оселі людей, він пішов через їхні долі…
Проте в більшості випадків при виникненні суперечливих питань сусіди вирішували їх мирно, домовляючись і йдучи на компроміси. Щодо України, то ми узгодили свого часу певні прикордонні нюанси із Молдовою, Білоруссю і навіть Росією, але вона ще в 2003 році під час спорудження дамби на тузлівській косі почала демонструвати власні амбіції щодо українських територій, які втілила дещо згодом, захопивши Крим, Донбас і значну частину українських територіальних вод Азовського і Чорного морів.
І хоча лінія російсько-українського кордону була чітко визначена, Росія вважає, що вона може пересувати кордони сусідів так, як їй заманеться, тому сьогодні ця лінія фактично проходить по адміністративній межі Херсонської області і лінії розмежування сторін на Донбасі й Луганщині. Тобто близько 450 кілометрів сухопутного кордону України є лінією фронту з Росією.
За прикладом «старшої сестри», яка «відсунула» український кордон, можуть вчинити й інші екс-радянські республіки, особливо, якщо кордони між ними належним чином не встановлені. І це може стати причиною виникнення нових збройних конфліктів на території колишнього СРСР.
Один з таких конфліктів почав розгоратися у Центральній Азії. Ареною для нового міжетнічного територіального протистояння стає Ферганська долина, де зійшлись інтереси Киргизстану, Таджикистану і Узбекистану.
Ферганська долина – «перлина» чи «вузол».
Є у Центральній Азії, яка в більшості розташована у пустелях і горах, благословенна територія – Ферганська долина – «перлина Сходу», називали її азійські мудреці й поети. Долина розташована на «перетині давньогрецької, китайської, бактрійскої і парфянскої цивілізацій», з давніх-давен це був розвинений перевалочний пункт на Шовковому шляху. Вона оточена горами, має відносно м’який клімат, достатню кількість води і родючої землі.
За формою Ферганська долина нагадує еліпс, довжиною 300 і шириною 170 кілометрів. Вона зусібіч оточена горами і має один прямий вихід без переходів по перевалах - через таджицьке місто Худжанд.
Територія Ферганської долини поділена між трьома країнами Центральної Азії: Республікою Киргизстан, Республікою Таджикистан і Республікою Узбекистан.
Ферганська долина - найбільш щільний за густотою населення регіон Центральної Азії. Загальна кількість мешканців областей трьох країн, між якими поділена долина, становить близько 15 мільйонів чоловік або близько 30% всього населення трьох країн. У киргизькій частині проживає 3,5 мільйона чоловік, в узбецькій частині долини проживає 9,5 мільйона чоловік і в таджицької частини - 2,5 мільйона чоловік. Статистика говорить, що на 5% території Центральної Азії мешкає 20% її населення.
Однією з найголовніших проблем, які існують в держав цього регіону – питання кордонів саме цій долині. Відсутність чітких державних розмежувань і раніше призводило до конфліктів і сутичок із застосуванням зброї серед місцевого населення. Вони виникають в основному через воду і орні землі.
Іншою проблемою регіону є анклави, села одних держав на землях інших. Від рідних країн їх відділяють декілька кілометрів чужій території і безліч транспортних, логістичних та геополітичних проблем. Розташовані анклави здебільшого в прикордонних зонах, в декількох кілометрах від так званої «материнської землі».
У Центральній Азії таких анклавів є вісім. Вони належать Таджикистану, Киргизстану та Узбекистану. З'явилися анклави завдяки політиці радянської влади, коли Ферганську долини поділили без урахування національного складу прикордонних територій. Вийшло, що села одних республік опинилися всередині інших. За часів СРСР великих проблем з анклавами не виникало: кордону були номінальними, а держава єдиною. Але після здобуття незалежності між країнами виросли прикордонні стовпи і введений візовий режим, а кишлаки-анклави стали «заручниками географії».
Найголовніша проблема анклавів - неузгоджені межі і кордони. Навіть до сьогодні не у всіх випадках можна з упевненістю сказати, де земля самого анклаву, а де - земля оточуючої його держави. Через це на один і той же колодязь, ставок або пасовище можуть претендувати обидві сторони. Місцеві жителі активно відстоюють свої землі, і ніхто не хоче поступатися.
Останнім часом напруга в цих місцях настільки висока, що конфлікти спалахують навіть через дрібниці: коней, флагштоків і бензозаправок . найгостріше протистояння точиться між громадянами Киргизстану і Таджикистану. Протяжність таджицько-киргизького кордону становить понад 970 км, з яких на сьогоднішній день делімітовані і демарковані лише більше півтисячі кілометрів. Невизначена лінія кордону стала причиною конфліктів прикордонних поселень. У деяких кишлаках будинки громадян Киргизстану знаходяться на одній вулиці, а на іншій – будинки громадян Таджикистану.
На території Киргизстану знаходяться два таджикистанських анклави. Всередині і біля них постійно виникають конфлікти: через землі, воду, незаконні перетини кордонів і міжетнічні розбіжності . Вони супроводжуються перекриттям доріг, масовими бійками, підпалами будинків і стріляниною.
Один з найбільш неспокійних анклавів є населений пункт Ворух – територія Таджикистану в Баткінській області Киргизстану. Там на 130 квадратних кілометрах проживає близько 35 тисяч осіб. Це найгарячіша точка в Центральній Азії. Жителі анклаву і прилеглих територій взаємно звинувачують один одного в заселенні спірних ділянок, на використання яких накладене вето.
У березні 2019 року в цьому анклаві в результаті конфлікту через будівництво дороги Ак-Сай-Тагимдик загинули двоє людей, 20 були поранені. У липні того ж року в стався конфлікт через продаж газу: в бійці постраждав один місцевий. Того ж місяця через установку флагштока на немаркованій ділянці кордону біля напису «Ворух» почалася стрілянина: з вогнепальної зброї поранено одного військовослужбовця, також постраждали міліціонер і двоє цивільних.
Але наприкінці квітня цього року сутички між громадянами Киргизстану і Таджикистану переросли у протистояння до якого залучались силовики і навіть армії обох держав. Існував ризик, що конфлікт переросте у війну в Ферганській долині.
Майже війна.
На кордоні Киргизстану та Таджикистану конфлікт жителів прикордонних сіл 29 квітня 2021 року переріс у збройне зіткнення. Сторони поклали відповідальність за нього одна на одну.
В результаті інциденту з киргизької сторони, за офіційними даними, постраждали 154 людини, загинула – 31 людина. Влада Таджикистану офіційні дані з потерпілими і загиблими не оприлюднювала, проте, як повідомляє таджицька служба Радіо Свобода з посиланням на джерела, їм відомо про вісім загиблих. За даними видання "Азія-Плюс", жертвами конфлікту стали 10 громадян Таджикистану, більше 90 поранені.
https://www.currenttime.tv/a/kyrgyzstan-tajikistan-border/31231536.html
Причиною конфлікту на кордоні став водорозподільний пункт під назвою «Головний» Торткульского водосховища. Цей водозабір розташований на неописаній (невизначеній) ділянці кордону. Обидві країни називають його своїм, оскільки він є важливим об'єктом, який забезпечує водою аграріїв обох країн. Перший в цьому році конфлікт навколо водозабірного пункту стався ще 17 квітня. Тоді мешканці Киргизстану почали ремонтні роботи на водозаборі, однак жителі таджицької сторони висловили протест. Сталася словесна перепалка і кидання камінням, в результаті роботи були припинені. Цей інцидент місцева влада і силовики врегулювали мирно - шляхом переговорів.
За тиждень прикордонники Таджикистану затримали двох жителів Лейлекского району Киргизстану, які будували швейний цех біля таджицького кордону. Після переговорів їх відпустили, а разом з ними - ще шістьох киргизів, яких затримали, як стверджують таджики, за незаконний перетин кордону. Через кілька днів з'явилася інформація про те, що двоє школярів з таджикистанського Воруха були побиті киргизькими прикордонниками. Державна прикордонна служба Киргизстану назвала цю інформацію фейком.
За цими двома інцидентами Бішкек і Душанбе обмінялися дипломатичними нотами. Але це був лише початок. Далі події розвивались досить напружено. 28 квітня 2021 року на стовпах біля водозабору «Головний», за версією киргизьких прикордонників, таджицька сторона почала ставити камери відеоспостереження. Прикордонники почали вимагати припинити ці роботи, але приблизно о 12:25 «з таджицького села Ходжа-Ало був зроблений постріл, імовірно з мисливської рушниці».
З обох сторін зібралося близько 100-150 осіб, які почали закидати один одного камінням. Переговори представників прикордонних відомств двох країн ні до чого не привели. Киргизькі громадяни взагалі спалили стовпи з відеоапаратурою.
Вранці 29 квітня обстановка ще більше загострилася. Як стверджує киргизька сторона, В селі Кочо-Бою (Киргизстан) таджикистанці почали закидати камінням будинки киргизьких сусідів, після чого з мисливських рушниць невідомі стріляли в проїжджаючі машини. У селі Кок-Таш (Киргизстан) також були чутні постріли. За версією таджицької влади, в той день «військовослужбовці Киргизької Республіки відкрили вогонь по військовослужбовцях Прикордонних військ Республіки Таджикистан», вони звинуватили Киргизстан в порушенні угод і «спробах незаконного захоплення водорозподільного пункту «Головний».
За інформацією з різних джерел, обидві сторони підтягнули до зони конфлікту бойову техніку і артилерію. Перестрілка на кордоні тривала, за деякими даними, до кінця доби. Киргизька служба Радіо Свобода повідомила про більш ніж 20 тисяч евакуйованих жителів прикордонних сіл Баткенського і Лейлекского районів, десятках згорілих будинків, магазинів і автозаправних станцій, а також кількох зруйнованих прикордонних заставах. Таджицька служба Радіо Свобода зазначила, що влада евакувала громадян із сіл Ходжа-Ало (Таджикистан) і Сомонійон (Таджикистан).
30 квітня повідомлялося про перестрілку в селі Кизил-Бел (Киргизстан) на киргизько-таджицькому кордоні, яка сталася о 16:15 і тривала приблизно годину. Проте сторони пішли на переговори і 30 квітня глави зовнішньополітичних відомств обох країн оголосили про повне припинення вогню, відведення особового складу та бойової техніки до місць постійної дислокації. Як підсумок за 28 і 29 квітня за інформацією від влади Киргизстану тоді загинули 36 осіб, постраждали - 183. Влада Таджикистану повідомила про 19 загиблих і 87 постраждалих.
Перестрілка прикордонників.
Майже два з половиною місяці ситуація на киргизько-таджицькому кордоні залишалась напруженою, проте інцидентів не траплялось. Проте сталась нова провокація із застосуванням зброї. Інцидент стався близько 16:00 за Бішкекським часом. За даними Прикордонної служби ГКНБ Киргизстану, кінний наряд прикордонників ніс службу вздовж киргизько-таджицького кордону в районі перевалу Науміна в Лейлекскому районі Баткенськіої області. Слідуючи за маршрутом, в районі перевалу Чашмагільдан на прикордонний наряд був здійснений напад з боку прикордонників Таджикистану.
За версією Прикордонної служби Таджикистану, перестрілка сталася в районі Росровут Деваштічського району Согдійської області Таджикистану. Сусіди звинуватили прикордонників у спробі незаконного перетину кордону і контрабанді коней. Як передає агентство «Ховар»: «четверо киргизьких прикордонників незаконно перетнули державний кордон Республіки Таджикистан»: киргизькі військові, одягнені в цивільну та військову форму, були озброєні, вони мали намір переправити 9 коней з Таджикистану в Киргизстан».
«На вимогу таджицьких прикордонників про незаконність перетину державного кордону, киргизькі військові відкрили вогонь. Під час перестрілки два киргизьких прикордонника було поранено», - повідомляє «Ховар». В адміністрації Баткенської області виданню раніше сказали, що в полон взято два військовослужбовці Киргизстану.
На місці інциденту працюють комісії від обох країн, щоб з’ясувати усі обставини перестрілки.
Судячи з подій останніх 30-ти років, ситуація в Ферганській долині дедалі більше загострюється. Крім проблем з кордонами і природними факторами є ще й політичні причини. На півдні Киргизстану виявлене поширення радикальних ісламських течій, адепти яких активно вербують в свої лави місцевих узбеків, таджиків і киргизів.
Це створило ще один вузол міждержавних протиріч Узбекистану Таджикистану і Киргизстану, які до того ж дотримуються різних поглядів на причини поширення тероризму в регіоні, а також на способи і методи боротьби з ним.
Свого часу 1999 року бойовики Ісламського руху Узбекистану вдерлись в Баткеннський район Киргизстану. Під час цих подій керівництво Узбекистану звинуватило Бішкек в тому, що «... бандити не зараз перейшли кордон Киргизстану, а вже два роки спокійно курсують з Таджикистану через Киргизстан в Узбекистан. Звідси ці бандитські вилазки, тони вибухівки, які знаходили в Коканді, Андижані і Намангані. Все це перевозилося через територію Киргизстану».
Наявність екстремістських угруповань в регіоні вже навесні 2010 року призвело до нових інцидентів. Розгорнулися вони в Ошській області у вигляді збройних зіткнень вже між місцевими киргизами і узбеками. Згідно з офіційною статистикою, загинули 893 людини.
Останні події в Афганістані, коли рух Талібан після виведення Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF) фактично взяв під контроль прикордонні з Таджикистаном і Узбекистаном території говорять за те, що зовсім не за горами проникнення в Ферганську долину різних екстремістських течій і рухів. Тобто, цілком реально, що долина може вибухнути новим збройним конфліктом, який може підпалити усю Центральну Азію.