Ну що б, знову засвербіли "переговори"? Mиpом знов повіяло - з альтеранативного всесвіту? Це бекгроундом для аналізу.
Я трохи поміркував над останніми подіями і прийшов до певних висновків. Часу обмаль, тож зайвих слів не потрібно.
Перший висновок: Україна на даному етапі: у критичний момент на шляху до досягнення національної мети: зовсім не має потреби в такому масштабному втручанні.
Звісно, окремі зміни можна було б внести без зайвого галасу та розголосу, але масштабні зміни в ці критичні дні лише грають лише на руку ворогу. Я не бачу жодних винятків із цього висновку.
Кому потрібні великі зміни сьогодні? Це не є секретом. У Хла вибори за два місяці, у Краснова: за три з невеликим. Ось хто точно виграє.
Це традиційний тупий і наїжджений вже до мозолі та оскоміні прийом традиційної української влади. He покращити. Не досягти кращих результатів. Відкотити тa повернути.
Другий висновок: Україна має слабкого лідера. Травневі події стали останньою краплею - і тепер це вже неможливо ігнорувати. У будь-якій критичній ситуації він спочатку поступається, а потім починає вибудовувати собі позу. Але є рішення, які приймаються лише один раз. Україна ще з 1920 року дуже добре це засвоїла.
Тисяча ще не повернулася. Минуло два місяці. Це результати слабкості: немає жодних інших пояснень. I pезультати слабкості завжди будуть незмінними. Слабкість не приведе Україну до національної мети.
Третій висновок: у реальності нічого не змінилося. Путін (його кліка) продовжує агресію проти України.
Якби Путін хотів миру, він міг би вже зараз звільнити «всіх на всіх». А не тисячу, якої ще немає. Такого не існує: у реальності.
Путін міг би розпочати відхід із Сумської та Харківської областей. Але цього не відбувається на наших очах. Путін не хоче миру. Він прагне перепочинку та перерви перед виборами: так само, як у травні. Чи захоче слабкий лідер грати з ним у ці ігри? Побачимо: усе розгортається прямо на наших очах.
Сьогодні немає жодних об’єктивних підстав, абсолютно жодних підстав дарувати подарунки агресору. Проте ми маємо цю реальність просто перед очима. Не зрозуміло.
Ось такий фактичний контекст подій що зараз розгортаються. Ще тиждень тому для всього цього не було жодних підстав. Що сталося? Що змінилося? Насправді, у реальності: взагалі нічого. Путін продовжує бомбардувати Київ, Суми та Херсон. Ердоган здригнувся. Алієв виголосив кілька слів.
Ігри з національною метою та її майбутнім неприпустимі. Вони дорого коштують - і завжди закінчуються трагедіями та катастрофами.
Сьогодні немає таких слів і таких паперів від Путіна, які могли б гарантувати Україні стабільний мир:
їх просто не існує. Путін має розпочати вихід із України: це єдиний реальний шлях до національної мети. Немає наївних людей чи дурнів, які б цього ще не знали.
Якщо не приведи Господи і сили клоуни розглядають зістрибнути з шляху на якісь намальовані "угоди" під пісні чи то кліки перед "виборaми" чи то Ердоганов з друзями: то результат уже у всіх прямо перед очима: травневі "договореності", "гарантовані" Красновим - ось, дивіться.
Ну і хто тупий чи сліпий? І хто тут "не знав", чого?
Але що ж робити, якщо є очі тa пам'ять - з травня по липень: два місяці - і знов б'є тупим фонтаном креатив. Два факін місяця - ну зовсім ніяк, просто неможливо витримати курс. Який автор пише веселу історію? А що у неї у фіналі?
Тиждень тому для цього не було жодних підстав - але хтось вирішив і обрав підвищити ставки. І тепер назад дороги немає:
- Або ми побачимо – очима, не на папері, як Путін виходить з України;
- Або хтось вирішив у черговий раз, і знову - спробувати розміняти майбутнє нації на слова, обіцянки та папери.
Це протилежні шляхи: i ми неодмінно дізнаємося який самий. А з огляду на ситуацію, дізнаємося це й досить скоро: вже за місяць ми знатимемо дуже багато - якщо не все.
Можливо хтось має глибоку інформацію про події та наміри кліки. Це добре: але ми маємо побачити це в реальності, жодні слова та аналізи її сьогодні не замінять.
А може хтось готується підписати якусь намальовану хрню – і на вибори. Це було б дуже сумно для "лідера" що не реалізувався в історії - і можливо трагедією для нації.
Але сьогодні ми знаємо напевно, безсумнівно: без реальних, фактичних і помітних змін не було абсолютно жодних підстав розпочинати цей безлад. На очах у публіки, нації та світу. Досить, вистачить уже креативної хрні. Або ми побачимо ясно i точно: для чого. Або клоуні жонглюють майбутнім нації в критичний момент її історії. А що? Можна ж.
Залишається зробити неважке передбачення що одне з ручних загадкових рішень (у майбутньому, теперішньому - чи минулому) поставить хрест на шансах увійти в коло національних героїв як в інших націях. Ті лідери займалися не руками – а результатами. Ось що запам'ятала історія.
Тепер нам доведеться й надалі пильно стежити за руками.