Багато суперечок в суспільстві викликає заповідь про любов до ворогів. Сподіваюся, що наступні коменти до цього питання унеможливлять невірні тлумачення заповіді, бо є стверджені багатьма роками практики, поневірянь та сумнівів в істинності Божого слова.
…Возлюбіть ворогів своїх, ібо, якщо ви обуянний люттю, то від того страждає вивіреність прицілу – тремтять руки, сохне в горлянці та інші неприємності.
Мертвий ворог – краще живого, ібо здатен на значно менше підлянок відносно вас.
Ваш улюблений ворог – це той, кого не видно у тепловізор без усяких хитрощів з боку ворога.
Не пинайте мертвого ворога, бо під ним може бути граната, насторожена саме на такі випадки.
Возлюбіть своїх ворогів, ібо вони мають право першими стати на суд Божий. Тому ваше завдання – прискорити їм можливість цієї зустрічі.
Коли ви бачите поле, всіяне ворожим падлом, у вас має виникнути відчуття гарно проведеної праці. Найкраще, якщо і ви самі додали до того своїх зусиль.
Якщо вам смердить падлом, переконайтеся – чи не є тим падлом ваш ворог. І тоді сморід раптово перетвориться на фіміам та благоухання, приємні Господу.
Мертвий ворог завжди гарно виглядає, ви самі можете в тому переконатися, коли вб’єте ворога.
Коли у вас вже немає живих ворогів, то у вас обов’язково з’явиться можливість мирно та спокійно жити.
Не треба спеціально шукати ворогів – вони самі знайдуться, а ваша справа полягає в тому, щоби з поганого ворога зробити гарного.
Тримайтеся цих порад і ваше життя сповниться вищого сенсу Буття та принципів Етики Ненасильницької Жертовності.