У вирішальні години історії, довіра та повага народу до лідерів прямо пов'язані зі здатністю нації захистити себе та перемогти.
Фінляндія, 1918.
Україна, 1918.
Дві дуже різні історії.
Довіра та повага не приходять, не купуються з кріслом. Вони заробляються тa підтверджуються: щогодини, кожною дією і кожним вибором.
Сьогодні, в ці дні, влада України і ще раз, вкотре, обрала вистрілити собі в ногу. Зачекайте, ми ж тільки розібралися: не собі, КРАЇНІ. НАЦІЇ.
На прямому відрізку шляху до національної мети - і ще раз. Досвід, історія, приклади, раціональна логіка – нічого не працює.
Якщо хтось, зробивши непробачну помилку в критичний момент боротьби нації - замість визнання тa негайного виправлення, починає тут якісь гри статусiв;
- якщо вимагає поваги до свого крісла затримуючи необхідні рішення;
- якщо ніяк не може залишити особисті рахунки та емоції для перемоги нації;
- якщо підлабузницька похвала кріслу та особі стала важливішою за конкретні результати - і за національну мету;
тим самим, продовжуючи завдавати реальної, вимірної шкоди проекту нації.
Це просто говорить про характер та відношення таких індивідів. Це викладає: нам і всьому світу, їхню чесну та реальну суть та вартість.
Це ж не просто слова та акторські сльозки в очах: ми побачимо все насправді, у ці самі дні. Прямо зараз. Цікаво, хто так і не зрозумів?
З раціонального боку, люди що думають починають замислюватися (або вже дивляться): якщо присутнє таке завзяте заперечення й опір реальності, наперекір очевидності тa фактaм - можливо для цього існують реальні, серйозні причини? Дивимося: які нові факти принесе нам продовження "паузи". Так само: будемо дивитися.
Я не знаю хто там радник з ПР, але вoнo вже цілком виглядає як провал на провалі. У квадраті. Але це, звичайно, теж власне "кадрове рішення". Ніхто не тягнув і не примушував. Чи все ж таки змусили?
Гаразд. Залишається, за фактом зробити - ні, підтвердити, висновок:
Шлях України до реалізації національної мети щойно став важчим тa довшим.
Совку простіше - і зрозуміліше домовитися з віковим ворогом ніж втратити контроль над нацією.
Ворог посміхається.
Українське суспільство: після перемоги (якщо всупереч усьому, її вдасться досягти), має вирішити проблему влади рішуче та остаточно.
Або нація так і не постане. Вона просто потоне: у совку.