Процеси, які поволі набирають оберти в українському суспільстві, радують.
Процес визначення можна спробувати порівняти, для наглядності, із свідомістю людини.
Новонародженої дитинки, яка відкриває оченята і здивовано оглядається навколо, а над нею схиляються обличчя із теплими і доброзичливими посмішками: «Привіт, сонечко!». І малятко поволі починає визначатися із оточуючою реальність. Поволі, з року в рік. Визначається із людьми, які снують навколо, із назвами предметів, якими користується, із назвами елементів довколишнього світу, який відкривається в процесі пізнання…
Але несподівано для вас, заклопотаних щоденними поточними справами, за якийсь десяток років ваше миле малятко несподівано перетворюється в агресивного підлітка, якому все і всі «побарабану», який вкупі із своїми кволенькими друзяками знає і може навіть більше, ніж Карл Маркс із Хрущовим. Аж поки не наштовхнеться на сусідського вгодованого підлітка. І тоді вам доведеться довго і терпеливо пояснювати, що причиною Карибської кризи стала саме вгодованість сусідського підлітка. Бо Хрущов сприйняв доброзичливість Кеннеді за слабину і що сьогодні схожі процеси відбуваються і з Байденом, і з Меркель.
Вам точно доведеться прикласти купу зусиль, аби переконати ваше вчорашнє миле дитятко, що реальний світ не чекає, поки людина остаточно усвідомить себе в ньому. Реальність одразу ж починає диктувати свої умови. Жорсткі, а іноді і жорстокі. І що робити? «Вчитися! – з надією на розуміння вигукуєте ви. – Вперто і наполегливо вчитися і водночас інтенсивно працювати над нарощуванням своєї власної фізичної сили. Бо іншого шляху в цьому матеріальному світі просто не існує. Працювати багато, до сьомого поту, навіть вантажником, аби швидше вивітрити дурість з голови, бо там має бути висока свідомість. Бо без високої свідомості людину завжди очікує глибока депресія з усіма наслідками, впевнено стверджуєте ви, помітивши, що ваше вчорашнє миле дитятко починає прислухатися до вас, прикриваючи синця під оком. І ви вказуєте на необхідність детального вивчення історії і своєї власної, і сусідської бо тільки за таких умов, поставлений перед фактом, вгодований підліток буде сприймати тебе, як достойного опонента.
Розходившись, у запалі втовкмачення простих аксіом, які напрацьовувало і перевіряло на собі, на своїх шиях, людство впродовж тисячоліть, ви нарешті перейшли і до фінансового питання. Ви розкрили дитяткові таємниці механізму кредитування і отримання кредитів. Бо кредит може бути і живильним середовищем, і зашморгом на шиї. Бо все залежить… знову ж таки від свідомості людини, від рівня її розвитку. Бо в роботі з кредитами необхідно знати математику, або, як мінімум, арифметику, за допомогою якої ви можете розрахувати свої ресурси і свою спроможність погасити кредит. Аби живильне середовище вільного вибору вмить не перетворилося на тугий зашморг рабства…
Але докладно розповівши про кредитування, ви ніяк не можете причепити до сказаного таке поняття, як, знову ж таки, свідомість. І навіть починаєте нервувати під пильним поглядом вашого дитятки, який вже майже на голову вищий від вас. І в процесі, несподівано для себе, ви відкриваєте ще одну таємничу силу кредиту – захисну. І ви вже самі починаєте розуміти, що саме інтелектуально розвинена свідомість починає допомагати і вам також.
Знову ж таки для наочності, ви розповідаєте про ситуацію в Україні з газовою трубою, по якій Росія качає свій газ у Європу. Тему, що фінансовий зиск від прокачки російського газу Україна навряд чи отримує, бо на трубі сидять більш кмітливі підлітки від вашого, ви акуратно обходьте стороною. Не треба травмувати дитину. Краще аргументовано поясніть хлопчикові, що магістральна газова труба є вашим надійним захисним редутом. Бо росіяни не наважаться на відкриту і пряму агресію, поки прокачують через ту трубу гроші для власних потреб і для фінансового заохочення європейських політиків, які в свою чергу активно заохочують нас боротися з корупцією. І чим більше фінансове заохочення від Росії, тим активніше європейці заохочують українців до боротьби з корупцією. І ось вся ця купа заохочень породила «Північний потік 2». І захисний редут від відвертої російської агресії щезає. Нє, ну європейці щось там ще плямкають про «дапамогу», під хитру посмішку росіян, бо вони вже серйозно і не просто пообіцяли свою власну «дапамогу» для українців, але й підтягнули її до кордонів України… І що з цим робити?
Ваше дитятко, захоплене вашою відвертістю та експресією, очікує від вас конкретної відповіді і водночас прикидає, до якого шкільного предмета ви ось зараз припасуєте політику. А ви робите театральну і багатозначну таку паузу (але коротку, не захоплюйтесь, аби ваше натхнення не встигло випаруватися) і звертаєте увагу підлітка на таку штуковину, як логіка, яка є рідною донькою філософії. Філософії життя. Підліток в шоці, а ви скоренько продовжуєте далі.
Чого чи кого, питаєте ви, найбільше остерігається Росія? Правильно (самі ж і відповідаєте), Піднебесної! Бо там живуть конкретні хлопці. Без вихилясів. І філософія китайців абсолютно зрозуміла для росіян. Абсолютно! Отже, яким має бути наступний крок України у випадку добудови «Північного потоку 2», аби виглядати логічним у пошуках варіантів для самозахисту? Тим більше, що під Будапештським меморандумом, за яким Україна добровільно відмовилася від надзвичайно надійного щита проти агресивних зазіхань різноманітних «доброзичливців», стоїть і підпис авторитетних китайців (абсолютно зрозумілих для росіян), які до сьогодні мовчки очікують на березі ріки…
Але ж, несподівано вставляє своє слово ваш синулька, зовсім забувши про ліловий фінгал під оком, європейці почнуть тиснути на нас і знову щось обіцятимуть, а росіяни будуть кричати на кожному перехрестку, що українці, тіпа, зрадили їх?
Так, вже зовсім спокійно говорите ви, психологічна атака буде і дуже потужна, і не тільки в політиці, але й у повсякденному житті. Але (завершуєте ви аби не переборщити з мораллю), всім відомі мотиви «доброзичливців», які дуже точно відображаються у таких визначеннях: «Без лоха жизнь плоха. Лоха не кинуть – себе не уважать». А хто такий «лох» ваш підліток дуже добре знає.
І зітхнувши, ваш хлопчик починає шукати розкидані по хаті підручники. А ви тихенько підкладаєте щось вагоме із етики та естетики.
Бо ви ж добре розумієте, що самовизначення починається з найпростішого – з моделі поведінки. З тої моделі, яку тисячоліттями відпрацьовували наші пращури, а вони були не глупими людьми, просто ми у своєму підлітковому пориві самовпевненості забуваємо про це. А в тій узгодженій моделі одяг і взуття відіграють не останню роль. Бо є святковий, є буденний і є робочий одяг. І що поява в пляжних шортах і в сланцях на босу ногу на зборах – це не стільки неповага до оточуючих вас людей, скільки заява про вашу неосвіченість і тут ваша заява, що вам так комфортно, вам зовсім не допоможе змінити першу ж думку про вас. І що капелюха, картуза чи шапку потрібно обов’язково знімати в приміщенні. І що у спеку не варто одягати темний, а тим більше чорний одяг – але це вже фізика у чистому вигляді. І що крім етики ще й існує особиста гігієна, яка стверджує, що ходити вулицями міста у сланцях на босу ногу – це однозначно наражати себе на ризик підхопити якусь грибкову болячку для ніг…
Отож, процеси визначення, які поволі набирають оберти в українському суспільстві, радують.