Тут не треба розігрувати жодних драм чи серіалів. Немає: не залишилося ні часу, ні простору для креативних фінтів.
Просто і зрозуміло:
Якщо хтось вирішив підписати щось, будь-що з цим ворогом, він візьме на себе всю відповідальність за наслідки, перед майбутнім та поколіннями.
У цьому документі будуть нові - ці імена які запам'ятаються надовго. Яким чином їх запам'ятають? Жодних креативних відмовок перед історією не буде.
- У першу ж хвилину після підписання Україна втратить статус безумовної жертви неспровокованої злочинної агресії і все перейде в русло чергового нескінченного "конфлікту".
- Хороших, безпечних шляхів від тимчасового припинення до постійного та забезпеченого немає. Розгортання миротворців займе місяці, а скоріше роки - і весь цей час Хло разом з помаранчевим підспівувалом можуть повністю заблокувати процес.
- Викликати симпатії та випрошувати допомогу плачем та маханням руками з кожним двохсотп'ятдесятим порушенням буде все важче.
- Ворог використає перерву повністю для відновлення ресурсів агресії, і буде продавлювати полегшення, потім зняття санкцій.
Дурнів aбo наївних тут немає: всі знають усе. У України є реальна можливість вирішити цю проблему та завершити проєкт незалежності в осяжній перспективі. Розміняти її на чергові обіцянки льодяників та бусики, може ще якісь печеньки за ширмою - це, звісно, вічний варіант, в Україні.
Що ми бачимо зараз? Черговий епізод із серії «Давайте встановимо мир зараз»? Але ми бачимо і розуміємо реальність. Зі старим дідусем Байденом демонстрація слабкості, можливо і принесла б кілька маленьких печенюшок, нічого надзвичайного. Але з таким гуртом це буде ніщо інше як вистрілити собі в ногу. Вони зневажають слабких та слабкість. Вони повертаються з подвійним тиском. Хто тут ще наївний? Я не знаю.
Чи потрібен Україні зараз якийсь абстрактний «мир»? Aбo вона потребує 1) безпеки та 2) відновлення міжнародного права? Як ці ігри просувають ці цілі та мету, якщо Україна поступається на першій зустрічі тоді як Путін не дав нічого, і Трамп знає що він завжди може більше тиснути на Україну щоб отримати більше поступок, тоді як Путіну не доведеться давати нічого.
Хто вийшов i ще раз з тупою ідеєю: а давайте може ще раз пограємо в піддавки? Це знову, випадково та зовсім невинно?
Сьогодні Xло знову святкує звільнення своєї смердючої землі. Кого хвилюють якісь болота, але він обов'язково прийде за ще більшою частиною української землі. Чи є у нас тверда, реалістична здатність стримувати ворога, принаймні, і здатність перемaгaти його, на часі?
Кілька місяців тому було сказано дуже чітко: час слабкості закінчився. Україна більше не виграє нічого граючи роль слабкої, жертви. Те що хтось десь продовжує нав'язувати ці ігри Україні та світовій громадськості незважаючи на логіку ситуації, знову піднімає дуже чіткі паралелі з недавнім ще минулим про які нам, нікому не варто забувати.
Ніколи - жодного разу за всю багатовікову історію - такі ігри не давали Україні нічого доброго. Завжди вони призводили до неприємностей, а часто і до трагедій. Але і в цьому випадку, рішення має ухвалити Україна. Щось менше було б таким безглуздим повторенням історії.