Глава 3. Табакі, Шерхан та клоуни
Глава 5. Помста Шерхана
Глава 6. Москва лужковська. Епілог
Помста Шерхана
Щоб спростити назви посад "Головний інженер" та "Уповноважений по зв'язках з приїжджими" – останній (може пам'ятаєте?), наш земляк з Донецька, де він колись був великим начальником, який тепер на старості літ збіг від жінки та дітей аж сюди на крайню північ, – так от заради гумору я називатиму їх по-простому, як вже назвав жартома в главі 3, а саме: Головного інженера – Шерханом, а Уповноваженого – Табакі ( як у "Мауглі" Кіплінга). Зрештою, їх прізвища та імена по батькові я давно забув, а якби й пам'ятав, то все одно не сказав би.
Отже, настав день, коли наша робота була закінчена. Шерхан якраз десь подівся. Табакі ж весь час був поруч і навіть запросив нас до себе в гості. Його квартира була в п'ятиповерховому панельному будинку, що стояв на палях. Таким чином перекриття першого поверху було на метра півтора підняте над землею. Я вже згадував цю конструкцію в главі 4. Під перекриттям лежали величезні льодяні брили, які й не збиралися танути. Навіщо створювати такі льодовики під будинками? О, без цього неможна! Якби підлога опалюваного будинку контактувала з ґрунтом або в ґрунті перебував теплий підвал, то вічна мерзлота під будинком почала б помалу танути й перетворюватись на те, чим по суті й була – на болото.
Житло Табакі було цілком пристойним і доглянутим настільки, наскільки може бути доглянутим житло одинокого старого чоловіка, що весь час зайнятий різними справами на виробництві. Наше враження, правда, було зіпсоване страшенним смородом у під'їзді, від якого ми ледь не вискочили назад на вулицю, але Табакі нам пояснив, що то просто щур, якого отруїли, заліз у якийсь (не пам'ятаю який) отвір, де й здох та вже рік, як розкладається.
У квартирі ми заходилися відзначати кінець нашої роботи за нашвидкуруч зібраним столом, і Табакі поцікавився від імені Шерхана, чи не змогли б ми залишити їм не тільки список дефектів будівництва (про що ми домовились раніше), але ще й рекомендації з їх усунення та ескізи відповідних проектних рішень. Я відповів йому, що нам потрібно розробити проект ремонту, що його неможливо розробити тут за одну ніч, що ми зробимо той проект якомога швидше, як повернемося додому, що вишлемо його Інтернетом, а потім поштою. Проте Табакі наполягав, що їм ці рекомендації конче необхідні, і що інакше вони не встигнуть вчасно здати об'єкт в експлуатацію. Та ми це й самі розуміли. Розмова набула цікавого для нас напрямку: Шерхан згоден заплатити нам за терміновість певну суму, аби тільки ми виконали ті рекомендації та ескізи прямо в готелі до завтрашнього ранку (ми планували відлетіти післязавтра). Пропозиція, звичайно, була приваблива, хоч і непевна, бо будувалася на усній домовленості й потребувала чесності обох сторін. Особливо тої, яка обіцяла заплатити. В чесності другої сторони, тобто Шерхана, я дуже сумнівався. Або майже не сумнівався, що надурить, – можна і так сказати.
З іншого боку, я мав звичку, виявляючи якийсь дефект конструкції, тут же на місці знаходити рішення, як його виправити. Власне, не тільки я, а й інші головні спеціалісти, принаймні ті, яких я знав, мали таку саму звичку. Наприклад, мій колега, спеціаліст по високоміцних болтах, що був тут зі мною. Для цього була поважна причина. Якщо розробляти ті ескізи й рекомендації неподалік об'єкта, де виявлено дефект, то завжди можна піти й подивитися на нього ще раз, якщо буде необхідно. Отож, і без Табакі та його вмовлянь ми й самі збиралися зайнятися розробкою рекомендацій та ескізів сьогодні ввечері, щоб в останній день зранку мати можливість, за необхідності, ще раз побувати на копрі. Власне, ми нічого не втрачали, якщо Шерхан надурить. Тому ми погодились, і наступного ранку Табакі отримав від нас проект в ескізах. Передаючи йому копію ескізного проекту, я спитав про обіцяні гроші. Табакі запевнив, що він зараз займеться оформленням цієї справи і повідомить нас, де й коли можна одержати нашу платню. Після цього він швидко зник, і це був останній раз, коли ми його бачили.
Натомість з'явився Шерхан і сказав, що він разом зі своїми підлеглими хоче обговорити наші рекомендації. Ми погодились, бо найменше, що нам було потрібно, так це те, щоб вони ще й з рекомендаціями наколобродили так, як перед тим з нашим проектом. Потім я спитав Шерхана про обіцяну платню, й тут всі сумніви розвіялись. Він намірився зобразити на виду крайнє здивування, але це йому не вдалося, й після декількох марних спроб його обличчя розпливлося в задоволеній посмішці:
- А чём эта вы? Табаки не мог вам эта обещать. Эта вы его не так поняли. И зачем эта мне нужна? У меня тут своих клоунов не счесть. Прикажу – так и луну с неба дастанут.
- Клоуны у вас, конечно, есть, а вот инженеров нет. – Мляво заперечив я, розуміючи непотрібність подальших розмов. Тема була закрита.
Читайте далі главу 6 та Епілог.