Від Закарпаття до Брюсселя, але через Москву

Після приходу до Європарламенту вона швидко зайняла нішу, яку раніше утримувала Андреа Бочкор. Разом із мандатом вона фактично успадкувала і риторику: у своїх виступах Ференц системно повторює одні й ті самі тези про «утиски угорської громади», «порушення мовних прав» і «невідповідність України європейським стандартам».

• 12 грудня 2024 року у Європарламенті Ференц чітко сформулювала свою ключову тезу: «Час настав, щоб Україна повністю відновила права закарпатських угорців та інших меншин». Вона додала: «Україна має впровадити на практиці свої зобов'язання щодо прав етнічних меншин», повідомивши про чергове «розрахування» на Будапешт. Особливу увагу Ференц приділила законопроєкту про освіту. Депутатка зазначила, що змін до освітнього закону, які створюють україномовне середовище в школах, є «стурбуйовуючими», і що їхнє ухвалення буде «рівносильним порушенню прав людини» та обмеженню права меншин на користування рідною мовою.
• 14 січня 2025 року на позачерговому засіданні Комітету з питань закордонних справ Ференц виклала свою позицію ще різкіше: «Населення України майже три роки страждає від жахів війни. Нині національні меншини, які проживають у країні, потерпають через воєнні дії та обмеження їхніх прав. Хоча минулого року Україна пообіцяла вирішити проблеми нацменшин, які були викладені Угорщиною в 11 пунктах, повне відновлення прав закарпатських угорців досі не реалізовано». Вона також звернула увагу на те, що до Ради громадських об'єднань національних меншин України не ввійшла найбільша організація із захисту інтересів закарпатських угорців, і додала: «Отже, з її створенням реальне представництво нацменшин не було реалізовано». На запитання єврокомісари Марти Кос щодо відповідності України Копенгагенським критеріям, особливо прав меншин, Ференц чітко сформулювала вимогу: «Україна може рухатися вперед у процесі вступу до Європейського Союзу лише за умови врегулювання прав нацменшин».
• 27 січня 2026 року група Фідес-ХДНП у Європарламенті офіційно заявила: «Поки порушуються права угорської меншини у Закарпатті та фундаментальні права людини, Україна не може рухатися вперед шляхом приєднання до ЄС». У своїх публічних виступах і коментарях вона послідовно критикує українське освітнє та мовне законодавство, подаючи його як дискримінаційне, попри те, що Україна після 2022 року неодноразово вносила зміни з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії та Єврокомісії.

Ще один показовий момент — її позиція щодо переговорів про вступ України до ЄС. Ференц підтримує наратив про те, що без «повного вирішення питання угорської меншини» рух України до Євросоюзу є передчасним. Це прямо корелює з офіційною позицією уряду Орбана, який неодноразово використовував це питання як політичний важіль.

Однак проблема не лише в блокуванні чи політичному тиску. Значно серйозніше те, що риторика Ференц та інших представників Фідес дедалі частіше відтворює логіку і ключові меседжі російської пропаганди. Йдеться не про випадкові збіги, а про системне накладання: тези про «недемократичну Україну», «утиски меншин», «небезпечного і проблемного кандидата до ЄС» практично дослівно повторюють наративи, які Кремль роками просуває на міжнародній арені.

Віктор Орбан, депутати Фідес у Європарламенті, а також пов'язані з ними політичні та громадські актори серед угорців в Україні регулярно продукують меседжі, які ідеально вбудовуються в російську інформаційну стратегію. Різниця лише в упаковці: якщо російська пропаганда говорить прямо, то в Будапешті та Брюсселі ці ж ідеї подаються мовою «захисту прав» і «європейських стандартів».

Ефект від цього — кумулятивний і небезпечний. Коли одна й та сама теза звучить одночасно з Москви і з трибуни Європарламенту, вона автоматично набуває більшої ваги і легітимності. У результаті формується викривлена картина, в якій Україна постає не як жертва агресії, а як держава, що сама створює проблеми.

Важливо, що це не набір випадкових заяв. Це системна, відлагоджена комунікація. Її основа — мережа структур, пов'язаних із КМКС, освітніми інституціями та локальними медіа на Закарпатті. Саме там продукуються «факти», які згодом піднімаються на рівень Європарламенту.

Далі запускається зворотний цикл: ці ж меседжі повертаються в регіон уже як «позиція Європи», що дозволяє ще більше радикалізувати риторику і зміцнювати потрібну картину реальності. У цьому процесі Вікторія Ференц — не просто учасниця, а ключовий ретранслятор.

Наслідки цієї політики вже очевидні. Угорщина системно блокує співпрацю України з НАТО, затягує євроінтеграційні процеси і створює постійні точки напруги всередині ЄС. Формальним приводом виступає тема меншин, але фактично вона стала універсальним інструментом політичного тиску.

У підсумку діяльність Ференц виглядає не як захист прав громади, а як частина ширшої гри, де локальні питання використовуються для досягнення геополітичних цілей. І головне — масштаб цього впливу. Один виступ можна проігнорувати. Але системне повторення одних і тих самих меседжів, підсилене державою-членом ЄС і підхоплене зовнішніми інформаційними центрами, поступово змінює сприйняття реальності.

Саме так працює сучасна політична пропаганда. І саме так Вікторія Ференц стає її ефективним інструментом у центрі європейської політики — від Закарпаття до Брюсселя.