Півень не одразу навчився керувати сонцем. Довгий час він кукурікав, а сонце не сходило. Але півень був наполегливим, як і належить справжньому вченому. Він методично перебирав і тембри голосу, й гучність, і нарешті, час свого кукурікання. І от одного разу йому посміхнулося щастя: він кукурікнув – і зійшло сонце! Гордий півень на радощах написав довгу наукову статтю, як керувати сонцем. Але колеги слушно вимагали від нього повторення. Адже повторюваність є неодмінною умовою кожного експерименту. Вчений півень спробував повторити й кукурікнув у визначений час, але сонце не зійшло. Інший би може й здався, але тільки не наш півень! Він знову з головою поринув у роботу. Кожного дня він кукурікав і кукурікав, поки не сходило сонце. Час, коли це траплялося, вчений півень заносив до спеціального журналу. За одержаними даними будував красиві різнокольорові, як його хвіст, графіки. Пройшов рік – і наш півень подав вченому товариству закінчену докторську дисертацію, в якій обґрунтував і показав, як керувати сонцем. Тепер вже кожен півень міг визначити на будь-який день року, о котрій годині за місцевим часом слід кукурікнути, щоб викликати схід сонця.
І тепер у наш час, коли кожен півень знає, як керувати сонцем, нащадки з вдячністю згадують півня-першовідкривача, який навчив їх вчасно кукурікати.