Перемога України стає реальністю. Boнa ще не факт, але шлях до неї вже намічено.
Це найвищий пріоритет сьогодні: але ми не можемо ігнорувати уроки які дає нам історія. Адже це вплине на наше майбутнє завтра.
Подивимося навколо, щоб зрозуміти що ми обговорюватимемо.
Скоро, Америка відзначатиме 250-річчя демократії у США. Не стану про минуле цього разу, але одна частина його важлива:
У США - ось уже два з половиною сторіччя, президент та його адміністрація (міністри) по суті наділені повноваженнями обраного «міні-короля».
Знаменита система стримувань і противаг якою пишалися й навіть хвалилися американці, насправді виявилася тим самим паперовим тигром. Чому? Це навіть не важко зрозуміти.
Крок перший: Двопартійна система практично закріплена в політичній реальності та конституції.
Крок другий: щоб засудити президента який відступив або порушив Конституцію, за це мають проголосувати 2/3 сенаторів.
Крок третій і фінальний: двопартійна система практично гарантує, що одна з партій не зможе набрати такої більшості. Bиглядає як pозумний відповідальний підхід. Чекайте, а чому розумний? Чи працюватиме він у реальності?
Голосувати значній кількості сенаторів проти своєї власної партії - і значить особистих інтересів це розумно - для кого?
Виходить, що правило залежить від абстрактної, неможливої в реальному світі ілюзії. Сенатори повинні з чистою вірою в конституцію голосувати проти своїх інтересів - а чому не працювати безкоштовно aбo за безцінь як у соціалізмі та комунізмі? Утопія.
Hа відміну від соціалізму, вона проіснувала два з половиною століття. Не завдяки дієвому механізму: а просто завдяки вірі в те що він ніколи не знадобиться, а якщо точніше: завдяки обережному й вибірковому ігноруванню тих випадків, коли порушення все-таки траплялися. Але такі випадки не є невинними, вони не зникають самі собою: ні, вони підривають і роз'їдають систему, тому що мудре слово пише, але всі знають що може статися в реальності. Така корупція діє лише в один бік: і сьогодні ми спостерігаємо за підсумковим балансом, рахунком.
Перемога України сьогодні: це шлях. Це не лише чистий героїзм, вистояти ще один день як у перші дні та місяці 2022-го. Це не самовпевненість 2023-го, після перших успіхів. Сьогодні ми знаємо, чого це вимагає як це зробити, і бачимо шлях до цієї мети. Ця різниця далася нелегко, і ціна за неї була дуже, дуже високою. Слава всім Героям!
І саме тому я впевнений, що Україна може виграти свою другу битву і досягти другої необхідної мети: побудувати, розвинути та зберегти найміцнішу й найчистішу демократію серед північних країн. Нордичну демократію найвищої проби. Абсолютно чисту. Без жодного натяку на політичну брехню та нісенітниці. Тим паче розкрадання.
Суди, депутати, митниці: усі.
Добре, треба враховувати реальність: нехай не найпершу - але на рівні перших, і нi долоню позаду.
Чому? Звісно, не тому що я так сказав.
По-перше, через те, що зараз відбувається в Америці, розумієте? А по-друге, тому що без цього, перша перемога, всі зусилля та жертви можуть виявитися марними. Змарнованими. Ми цього не хочемо, і ми можемо це зробити: це ми вже знаємо.
Але між "можемо" тa "зможемо" є дистація. Не просто буква: довжиною в роки чи десятиліття - або світлові роки між результатами. Це ми теж розуміємо - або маємо вже.
Тож: чи будемо будувати?