Ціна війни: демографічні втрати України в глобальному контексті

На одному з невеличких форумів правозахисників спікер запитав у присутніх: яка найбільша війна у світі, після Другої світової?

Ніхто з присутніх не зміг надати точної відповіді.

Виявилося, що на сьогодні найкривавішим конфліктом на планеті з часів Другої світової війни вважається Друга конголезька війна (1998–2002), яка точилася на території Демократичної Республіки Конго. У ній брали участь понад двадцять збройних угруповань із дев'яти держав. Внаслідок війни та спричинених нею голоду й епідемій загинуло, за різними оцінками, від 2,7 до 5,4 мільйона людей.

Те, що більшість жертв (понад 90%) загинули не від прямих бойових дій, а від супутніх захворювань, недоїдання та тотального краху системи охорони здоров’я, спонукало мене до глибоких роздумів про приховані жертви в російсько-українській війні.

Я нагадав собі та колегам демографічну динаміку населення України:

• 1993 рік: зафіксовано пікову чисельність населення України — 52,2 мільйона осіб.

• Початок 2014 року (перед початком російської агресії): 45,5 мільйона осіб.

А ось як оцінюють чисельність населення різні інституції у поточному 2026 році:

• Інститут демографії НАН України: близько 29 млн осіб (на підконтрольній території).

• Міжнародний валютний фонд (МВФ): приблизно 33,38 млн (з урахуванням міграційних процесів).

• ООН / Worldometer: близько 39,5 млн (глобальний прогноз, який теоретично включає населення на тимчасово окупованих територіях та українських біженців за кордоном).

Навіть якщо брати найоптимістичніші оцінки, Україна за три десятиліття втратила значну частину свого людського потенціалу. Війна не започаткувала цю тенденцію, але різко прискорила її та надала їй незворотного характеру.

Стрімкий демографічний колапс України, що розпочався з 1993 року, я особисто розцінюю як довгострокову, цілеспрямовану диверсію Росії. Складається враження, що метою було руйнування економіки України та доведення її до дефолту. Наша економіка у 1991 році об'єктивно була найперспективнішою серед республік колишнього СРСР. За розрахунками Кремля, знекровлена Україна мала б із протягнутою рукою проситися до тісного союзу з Росією в рамках СНД, з подальшим повним поглинанням її суверенітету.

Після початку Російсько-української війни у 2014 році, коли під окупацією опинилися Автономна республіка Крим та окремі райони Луганської і Донецької областей, мільйони людей були змушені покинути свої домівки.

 Повномасштабне вторгнення 2022 року стало каталізатором стрімкого падіння демографічних показників. Мільйони жінок і дітей виїхали за кордон, багато молодих й перспективних чоловіків пішли захищати країну. Війна впливає не лише на смертність. Вона руйнує механізми природного відтворення населення. Постійний стрес і небезпека змусили тисячі пар відкласти народження дітей на «потім», мільйони громадян залишають країну, а невизначеність майбутнього знижує готовність людей пов'язувати своє життя з Україною.

Стрес вплинув навіть на фізіологію: репродуктивне здоров’я погіршилося через хронічну втому, недоїдання в прифронтових зонах і психологічні травми. Військові, які повертаються, часто стикаються з проблемами фертильності. Жінки, які народжують у бомбосховищах або за кордоном, рідше планують наступних дітей.

2025 рік став черговим антирекордом. Народжуваність знизилася на 4,5 % порівняно з 2024-м, смертність — на 2 %, але співвідношення залишається катастрофічним: на одного немовляти — майже троє померлих. Коефіцієнт народжуваності впав нижче 1,0 — це один з найнижчих показників у світі.

 Особливу загрозу становить відтік молоді. Саме покоління, яке мало б створювати сім’ї, народжувати дітей і відновлювати людський потенціал країни після війни, дедалі частіше пов’язує своє майбутнє з іншими державами. Якщо ця тенденція збережеться, демографічні наслідки війни відчуватимуться ще протягом кількох десятиліть.

Якщо оцінювати ситуацію через призму демографічних наслідків – інтенсивність геноциду українського народу Росією постійно зростає. Це відбувається як через збільшення масштабів воєнних дій і варварських бомбардувань мирних українських міст і селищ, так і через безмежне мародерство прихованих апологетів «русского мира» в органах державної влади України. Сукупність факторів останнього десятиліття породжує реальну й моторошну перспективу: ризикуємо наблизитися до демографічних наслідків, характерних для найтяжчих конфліктів сучасності.

За оцінками експертів, загальні демографічні втрати від війни сягнули 10 мільйонів осіб, враховуючи загиблих, ненароджених дітей і емігрантів. 

Найстрашніші наслідки війни вимірюються не лише зруйнованими містами чи кількістю загиблих на полі бою. Іноді вони проявляються через десятиліття — у спустошених селах, ненароджених поколіннях і втраті людського потенціалу цілої нації. Саме тому питання демографічних втрат України має розглядатися не як статистика, а як одна з ключових складових національної безпеки.

 

 

19.06.2026 р.

Сергій Мельничук – правозахисник із Луганська, лауреат премії Олекси Гірника