Було це, якщо не за царя Панька, то вже за генсека Брежнєва точно. Десь між 66-68 роками минулого століття. Я був тоді студентом і декілька разів на рік приїздив з Одеси додому з пересадкою на одній залізничній станції. Якось мій друг Микола в кругу інших наших спільних друзів розповів невеселу історію про свої пригоди на тій злощасній станції. Він чекав приміського поїзда, гуляючи по перону. До нього підійшла циганка ... Здогадуєтеся, що зараз буде весело? Та Миколі по всьому було зовсім невесело, бо циганка обібрала його на досить велику суму грошей. Власне на всі гроші, які того дня він мав при собі.
– До мене підійшла циганка, – розповідав Микола: й запропонувала безплатно погадати. Я незчувся, що відбулося далі, аж до того моменту, коли вона почала розповідати, що зі мною відбувалося раніше. Ця розповідь мене надзвичайно вразила: циганка знала маловідомі й навіть нікому не відомі події з мого життя. Тому, коли вона сказала, що в майбутньому мені загрожує якась небезпека, я, звичайно, погодився слухати далі. Але вона сказала: якщо не позолотити руку, то майбутнє не відкриється. Я завагався, але циганка сказала, що їй досить потримати мої гроші в руці під час замови, а потім поверне їх мені. Я дав їй дрібняки, що були в моїй кишені. Далі смутно пам'ятаю тільки, що вона розповідала мені про якусь небезпеку, а я час від часу давав їй гроші. Коли я отямився, вже не було ні циганки, ні грошей в моїх кишенях. І хоч зараз я розумію, що циганка мене обібрала, проте й досі не можу отямитись – як вона могла знати моє минуле.
Так, нерозгаданою таємницею з присмаком містицизму закінчив Микола свою розповідь.
Десь за тиждень я, повертаючись до Одеси, опинився на тій самій станції та, як і Микола, чекав поїзда. На пероні тинялися циганки. Мабуть, ті самі. До поїзда залишалося десь біля години. Мені було нудно. Я був молодий, і мене весь час тягло на пригоди. Тому я несподівано сам для себе вирішив викрити циганські підступи. Для цього я наперед ухвалив, якою сумою готовий пожертвувати на циганський табір: рублем і декількома дрібними монетами. Потім зі знудженим виглядом я пройшовся мимо циганок, і цього було досить, щоб одна з них одразу підійшла до мене. Почалася розмова, яка була дуже схожа на ту, що переказав нам Микола. Я уважно вслухався в розповідь про своє минуле й відзначав собі, що циганка не доводила жодного епізоду розповіді до кінця, залишаючи мені можливість самому додумати деталі (які я, звісно ж, знав). Але не все так просто. Вона досліджувала мене, визначала якісь риси мого характеру. Хто зна, може й циганські чари – то не зовсім вигадка. Одне можу сказати, моє минуле вона малювала настільки загально, щоб неможливо було спіймати її на брехні, але й достатньо конкретно, щоб я міг сам підсвідомо додати до загальної картини одному мені відомі деталі моєї біографії. Нарешті, дійшло до небезпеки в майбутньому і до грошей, які конче необхідно було їй потримати в руці під час замови. Таким чином руб опинився в її руці. Далі я вже нічого не слухав, а слідкував за її рукою. Циганка це помітила й, очевидно, вирішила перейти до плану "Б". Після швидкого нерозбірливого бурмотіння вона раптом підняла кулак із затиснутим рублем високо над головою, голосно вигукнула: "Нечистий дух, згинь, пропади!" – й, нахиляючись, махнула рукою вниз так, що вона опинилася між ніг, а кулак з грошима – аж десь під її задом. Миттєво збоку позад неї вискочила інша циганка й торкнулася своєю рукою її кулака. Потім нова циганка стисла свою руку в кулак і зробила крок назад. Я метнувся до неї й ухопив її за стиснуту руку. Вона розкрила долоню. Звідти випав і, повільно кружляючи, спустився на землю сухий жовтий листок. До цього моменту я був спокійний, але цей жовтий листок розлютив мене чомусь так, як червона ганчірка бика. Я кинувся до першої циганки, маючи намір витрясти з неї або гроші, або душу, але тут вискочило ще декілька її одноплемінниць, і все кодло разом загорлало:
– Спасітє! Насілуют!
Я плюнув їм під ноги й пішов геть.
*****
Як дивно іноді переплітається минуле із сьогоденням. Немає сьогодні нічого, що не мало б відгомону в минулому.
"Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно,
і немає нічого нового під сонцем!..."
Я зовсім забув про ту дрібну пригоду з циганками, аж раптом на днях у віртуальному просторі на Енігмі пролунало волання бізнесмена Григоровича:
- Рятуйте! Пробі! Ґвалтують!
Я хотів, але не зміг, прийти йому на допомогу. Не зміг, бо виявляється потерпілий Григорович шукав захисту саме від мене. Ну як же тут не згадати циганок на пероні! Проте цього разу допомога не забарилася.
Щойно затихли вдалині зойки потерпілого бізнесмена, як на захист йому з'явився пустий блог без обличчя, так би мовити, тінь блогу, яка відрекомендувалася Скоріком. Стратегія захисту, яку вибудувала тінь була примітивно простою – тиражувати наклепи на мене всюди, де можна писати коментарі, як публічно, так і мені особисто. Але ця стратегія мала суттєвий недолік: не вистачало обурення широких читацьких мас. До того ж, ще й стиль хороброї тіні на ім'я Скорік, захисниці ображених бізнесменів, підозріло збігався з неповторним гарячково хворобливим стилем самого потерпілого Григоровича.
Але все геніальне завжди просте! І недолік було виправлено геніально просто. Мабуть, не без участі потерпілого бізнесмена, а може й винятково за його участі. Далі слідкуймо за руками! Пустий сайт не було навіть подвоєно, а просто перейменовано на Арчибальда замість безвісти зниклого Скоріка. Зник то він зник, але свою справу зробив: десь у когось залишився в пам'яті. Отже, у неуважного читача (а чи багато зараз уважних!) могло скластися враження, що захисників стало вже двоє. Ну й далі за тим же принципом таємничий блог було перейменовано на Култроніка, потім – на антипровокатора. І я не сумніваюся, що поки пишу ці рядки, пан Григорович прямо зараз вигадує для свого хитрого запасного блогу все нові й нові назви. Адже, як розробник комп'ютерних ігор, він добре засвоїв, що ілюзія – це все, а реальність лише декорація до неї.
Але час вже розповісти, чим же я так налякав потерпілого, бо коли здоровий бородатий мужик волає: "Рятуйте! Ґвалтують!" – то вже, погодьтесь, не жарти. А було все так. Якось випадково я натрапив на одну статтю Григоровича місячної давнини. Назву статті й посилання на неї не надаватиму, щоб не рекламувати її. Бо вона вся складалася з якихось неясних припущень, туманних звинувачень не відомо в чому конкретному на адресу відомого у світі політолога, історика, письменника: ну не такий він, як всі! Інопланетянин! І хоч цей пасквіль можна було б розглядати як одну суцільну цитату на доказ брехливості, заздрісності та неосвіченості автора, я все-таки виокремлю цитату з цитати:
«Людина несе якісь принизливо малороські версії світосприйняття. Відкрито говорить про своє українське етнічне походження і нетрадиційну орієнтацію. І при тому говорить, що українці всі – неправильні ...».
А зараз ми саме наближаємося до моменту, коли я вчинив напад на потерпілого. Увага! Я спробував привести його до тями. Написав, що так не можна ... Та ось вам цитата мого тексту:
«Що ж до московитських наклепів у нетрадиційній орієнтації, які ви тут поширюєте, то вони ще з радянських часів стали улюбленою темою КДБ, а потім ФСБ. Так що від подібного наклепу особисто вас рятує лише ваша невелика, у порівнянні з ***, популярність».
Що було далі, не передати ні пером, ні клавіатурою! Як ті циганки, такий же цнотливий, як і вони, пан Григорович раптом заволав на всі лади коментарями приблизно одного змісту:
– Рятуйте! Ґвалтують! "Я навіть слів таких огидних не чув!", "Я говорив про нетрадиційну політичну й філософську орієнтацію, а тут така гидота!", "Ви що? Тільки про секс і думаєте? Свят-свят-свят! Орієнтації бувають різні: політичні, філософські, світоглядні, а не тільки, як Ви думаєте сексуальні".
Тут цнотливий і брехливий Григорович трохи передав куті меду, адже про секс згадав саме він, а не я. Якщо продовжувати цю гру в ображену невинність (а Григорович любить ігри), то я теж міг би йому сказати: "Фу! Це ж ви перший і заговорили про секс, а я мав на увазі "нетрадиційну політичну й філософську орієнтацію". Але я не люблю ігри. Це власне й було кульмінацією мого "нападу" на потерпілого. Десь тут він вгледів загрозу своїй недоторканості, тож, щоб убезпечитися, на всяк випадок сховався, а потім з'явився, але вже інкогніто у вигляді безликої тіні багатойменного блогу. Тінь перейшла в наступ і звинуватила мене в тому, що я вимагав від потерпілого надати якісь його чи ще чиїсь порноролики, начебто, як доказ висунутих ним звинувачень. Та ось мої слова:
«Маєте докази – наведіть, а як ні, то не висувайте проти неї [проти людини, яку я поважаю] необґрунтовані звинувачення й підозри», –
які вкупі з вищецитованими словами потерпілого можуть означати лише одне: надайте докази, де й коли відомий автор говорив про свою нетрадиційну орієнтацію, або замовкніть. Що тут навіть натяку немає на вимогу доказів самої "нетрадиційної орієнтації", вичерпно говорить попередня цитата мого тексту: «Що ж до московитських наклепів у нетрадиційній орієнтації, які ви тут поширюєте, то вони ще з радянських часів стали улюбленою темою КДБ, а потім ФСБ. ...». Отже, я наперед відкидаю будь-які непристойні "докази", як такі, що сфабриковані ФСБ.
Та повернімося до подій, що розігралися на полях Енігми. Коли я вперше прочитав про якісь порноролики й мої домагання до нещасного бізнесмена (тоді я ще не знав, що він бізнесмен), я серйозно подумав, що ненароком розворушив під****ке кубло. Без жартів!
Потім, коли багатойменний блог посипав на мене звинувачення ще й політичного характеру, я подумав, що це більше схоже на Ефесбешне кубло.
Але ще через якийсь час я порівняв неповторний стиль письма Григоровича зі стилем простакуватої тіні пустого блогу й дійшов висновку, що обидва стилі сходяться. Не оминув я також увагою постійну зміну імен хитрого пустого блогу, що доводить відсутність у його хазяїна будь-якого іншого імені, крім імені Григоровича. Нарешті, посміявся над шанобливим ставленням пана Григоровича до себе улюбленого, що було виявлене через його тінь. Так от, зваживши все це, я дійшов висновку, що маю справу з однією й тією ж особою – потерпілим Григоровичем.
І що мені про це думати? Їй Богу, не знаю! Ну хіба, що Григорович став жертвою своєї надмірної цнотливості. Циганки теж скористалися своєю цнотливістю – і як бачите, дуже ефективно. Мій рубль залишився у них. А от Григорович виявився не таким вправним ... Пане Григоровичу, не ходіть в громадські лазні ... – і все у вас буде гаразд!
Читайте продовження в додатку "Тільки факти або погана трійця".