Укрфентезі
Ця історія сталася в селищі Аркейль, яке розмістилося на мальовничому березі Бієвре, в заміському будинку Лапласів. З певних причин історія не отримала розголосу, щоправда Пуассон на одній із Аркейльських вечірок зауважив несподівану пристрасть Біо до астрології. Винахідливий Жан-Батіст відреагував легким жартом на який Пуассон відреагував побіжним іронічним поглядом і одразу ж перевів розмову на іншу тему. Однак це зауваження знайшло своє відображення в пізніх роботах Пуассона, а про захоплення астрологією улюбленцем Лапласа ніхто більше й не згадував. Сама історія тихо осіла в найглибших закутках пам’яті її учасників і на сторінках таємничого щоденника Шарлотти де Курті де Романж, дружини П’єра-Симона Лапласа.
Отже, вранці 5 травня 1827 року Жан-Батіст Біо несподівано згадав про записи Бошара де Сарона, в яких було подано розрахунок орбіти комети Месьє. Ці записи мали свою незвичайну і таємничу історію, бо одразу ж після страти Бошара вони потрапили до рук Лазара Карно. В тому, що наукові записи страченого аристократа Бошара де Сарона потрапили до Карно нема нічого дивного і таємничого. Дивною була історія, як саме розрахунки Бошара де Сарона потрапили до Лапласа. В одній із Аркейльських вечірок мадам Шарлотта прохопилася було таємничу сторону цієї історії, але одразу ж замовкла під похмурим поглядом Лапласа і перевела розмову в інше русло. Присутні зробили вигляд, що нічого не чули і цей епізод розчинився було в потоці побутових подій. До ранку 5 травня…
Революція підняла Марата, майстра гострого слова і улюбленця дореволюційної публіки, на сяючий олімп слави. Ситуація змінилася, коли змовкли переможні революційні литаври і Париж повстав перед загрозою знищення. Ілюмінація на олімпі погасла. Марат безпорадно оглядався навколо. Виявилося, що гучні гасла і наперчені слова почали дратувати наляканих парижан. Марат, як і більшість його соратників, зневажливо ставився до науковців-академіків і не минав нагоди висміяти їх. І ось, як іронія долі, перед розгубленими вождями революції повстав молодий науковець, і не тільки як талановитий оратор, який зумів надихнути на збройний опір десятки тисяч французів. Лазар Карно дуже швидко організував військово-промисловий комплекс. Мобілізовані Карно науковці зуміли з наявних ресурсів, на які простий люд не звертав жодної уваги, налагодити виробництво власного пороху і розгорнути серійне виробництво зброї. І революція була врятована. А Лазар Карно став душею революції.
Записки Бошара де Сарона, як і все, що якимось чином було пов’язане з науковими дослідженнями, без обговорень передали Карно. А вже Лазар потурбувався, аби остання робота Бошара потрапила в Мелен до Лапласа разом з його супроводжувальним листом. Листоношою несподівано став нікому невідомий на той час Бувар, молодик з видом вічно голодного жебрака, який зовсім не цікавився революцією, а настирно намагався проникнути до обсерваторії, де й був схоплений пильними революціонерами і доправлений до Карно. Після недовгої розмови молодий жебрак був вимитий, переодягнений і нагодований. Лазар передав пакунок в руки Бувара і розповів, де саме проживає Лаплас. І ось звідси починається таємнича історія записок Бошара де Сарона, на яку необачно натякнула мадам Шарлотта де Курті…
Існувала ще одна причина відвідин Лапласів, але Біо уникав цієї думки і ховав її в найпотаємніші глибини свого серця. Шарлотта де Курті відчувала це стримане тремтіння Жана у своїй присутності, але нічим не виказувала свого здогаду, а тільки детально занотувала їх у своєму щоденнику. Отже, Жан-Батіст Біо згадав про записи Бошара де Сарона, подумав, що Шарлотта де Курті вже оговталась від втрати П’єра-Симона Лапласа і скоренько зібрався до Аркейля.
Двері відчинила вічно квітуча Марі, яка з’явилася в Лапласів разом із юною Шарлоттою де Курті де Романж. Одним лиш поглядом своїх великих чорних очей Марі плутала найгеніальніші думки молодих учнів П’єра-Симона, які постійно товклися в домі Лапласів. Біо не був винятком і кожного разу червонів, хвилювався і бурмотів якісь дурниці під пильним поглядом чарівної жінки. Але сьогодні Марі мала втомлений вигляд і Біо вирішив приємним словом підбадьорити її.
– Пишна весна, яка оновлює цей світ, повинна мати твоє ім’я, Марі… – почав було Біо і затнувся, бо його стандартний комплімент на цьому закінчувався, а затим, як у хаосі думок він не зміг одразу ж знайти щось свіжіше та цікавіше, то густо почервонів і потупив погляд.
– Мсьє Біо, ви повернулися, аби ще раз повторити мені цей само комплімент? – і Марі кволо посміхнулась, приймаючи від палаючого Біо пальто і капелюх.
– Так, дарувати компліменти чарівній жінці – превелике задоволення, – механічно проговорив Біо, поправляючи перед дзеркалом краватку, аби вгамувати емоції, і враз завмер від несподіваної думки. – Повернувся? Марі, що саме ти маєш на увазі під оцим “повернувся”?
– Нічого. Я нічого не маю на увазі, мсьє Біо.
– Мсьє Біо повернувся пообідати з нами, – пролунав дзвінкий голос Шарля Лапласа. – Марі, приготуй, будь ласка, в їдальні місце для мсьє Біо.
– Так – коротко, з граціозним реверансом, відповіла Марі і поспішила до гардеробу з одягом Біо.
– Маю надію, мсьє Жан, що ми продовжимо нашу дуже цікаву розмову, – і Шарль швидко збіг сходами назустріч Біо.
– Так, продовжимо, – спантеличено кивнув головою Біо. – З превеликим задоволенням. Але, з вашого дозволу, мсьє Шарль, за кілька хвилин…
Біо був вражений таким дивним прийомом у домі Лапласів, але перше, що спало йому на думку і витіснило оте ”повернувся“, то це чутки про спіритичні сеанси, на яких начебто нещодавно бачили молодого Лапласа. Шарль володів бурхливою фантазією і грішив плутаниною уявного з реальністю, на що не раз натякав Апаго, і ця плутанина в голові сина дратувала виваженого П’єра-Симона.
«Отже, – заспокоїв себе Біо, – Шарль, вражений смертю батька, міг схилитися у містицизм, а тому потрібно бути надзвичайно обережним з молодим Лапласом». Утвердившись в цій думці, Біо помив, не поспішаючи, руки, а потім поволі і дбайливо витирав їх м’яким рушником, налаштовуючи себе немов би на розв’язання складної математичної задачі, результат якої може бути абсолютно протилежним очікуваному. Це завжди допомагало йому уникати неприємностей під час поважних зустрічей чи диспутів. І вже з гостьової туалетної кімнати вийшов відомий всім дослідник Біо, з властивою йому легкою посмішкою на вустах.
– Нагадайте, будь ласка, на чому саме ми зупинились? – Біо невимушено звернувся до Шарля, який вже стояв у їдальні біля столу, всім своїм видом виказуючи нетерпіння до продовження розмови, але в цю мить у супроводі Марі зайшла Шарлотта де Курті і чоловіки, виказуючи свою повагу, завмерли.
– Мадам, – Біо благоговійно торкнувся вустами маленької жіночої руки і допоміг сісти за стіл, – радий бачити вас.
– Дякую, Жане, я також рада бачити тебе… Сідайте, будь ласка… Іноді мені здавалося, що ти, Жане, вже й забув про нас. Ти навіть перестав з’являтися на Аркейльські зустрічі. Сталося щось дуже важливе, що змінило весь твій плин життя? …Марі, потурбуйся, будь ласка, про чоловіків… Дякую.
– Мадам, наш учитель пішов у вічність і мені потрібен був час, аби змиритися із втратою. Треба зізнатися, мадам, що я, як і наш Бувар, перший день був в оціпенінні… Дякую, Марі, – Біо витримав паузу. – Отож, зібравши волю до купи, я поринув у роботу: впорядковував матеріали моєї останньої експедиції до Італії та Іспанії. В роботі забуваються земні незгоди і час летить швидко…
– Так, – зітхнула Шарлотта, – нам всім потрібен був час. Як справи в Едуарда? До мене дійшов слух, що твій син хоче побудувати свою кар‘єру у досить дивний спосіб – він приєднався до сумнівного англійського проекту?
– Мадам, в нашому світі мабуть усе є дивним і сумнівним. Навіть наше життя, в якому всі наші плани можуть змінитися в одну мить, незалежно від наших бажань. Але ми оговтуємось, приймаємо нову ситуацію, що склалася, як належне і продовжуємо далі творити своє життя. Едуард зараз в Лондоні проходить інженерну підготовку для здійснення свого амбітного проекту разом із Марком Сегеном. Чи можна назвати проект будівництва залізниці сумнівним? Перспективним – так, але ніяк не сумнівним. Життя – це рух, а прискорення руху не дозволяє людині деградувати. А залізничний транспорт і є тим прискоренням. Чи є ризики в цьому проекті? Так, є. Сьогодні ми ще не володіємо достатнім інструментарієм, аби точно прорахувати всі технологічні нюанси, але ми володіємо достатнім інтелектом та силою духу, аби вчасно виявити свої помилки і швидко виправити їх. Отож, Едуард відкинув сумніви і поринув у свій проект, а я чим можу, тим і підтримую його у високому натхненні творення. Сьогодні для нього головне – це зробити перший крок.
– Біо – незламний оптиміст, – і легка посмішка ворухнула сумні вуста Шарлотти. – Але… Можливо це і додасть якогось …шарму в наше життя, як розвага… Не знаю, Жане, не знаю… Але в мене дуже великий сумнів у перспективі цих залізниць, зважаючи на бруд навколо них. А твоя, Шарль, думка що-до цих залізниць?
– Я військовий, мамо, а тому дим і кіптява від залізничного транспорту мене турбує найменше. Зараз все тільки починається і дуже багато незрозумілого в цій справі. Можливо згодом, коли все буде більш-менш відпрацьовано і вдосконалено, можна буде зробити якісь більш певні висновки. Досвід Мортена Тривальда нас запевняє саме в цьому. Сьогодні мене більше цікавить можливість швидкого та на великі відстані транспортування війська і боєприпасів, і ось тут залізниця є надзвичайно цікавою, як на мене. Однак під час війни залізничну колію дуже легко пошкодити, а це вже великий мінус перспективі. Звідси, в мене ще не сформувалася якась стала думка що-до залізничного транспорту…
Обід і присутність Шарлотти повернули Біо у звичну атмосферу, яка була властива дому Лапласів. В цьому домі молоді науковці, в яких П’єр-Симон Лаплас бачив чисте і непідробне стремління до пізнання довколишнього світу, знаходили не тільки натхнення до науки. А Шарлотта де Курті своєю ненав’язливою присутністю створювала невимушену атмосферу довіри. Отож напруга перших хвилин зникла остаточно і Біо, витерши губи білосніжною серветкою, вже з цікавістю поглядав на Шарля.
– …Але думаю, нам краще послухати про перспективи майбутньої технічної революції від самого мсьє Біо, які він так натхненно розгортав переді мною, – і Шарль перевів захоплений погляд на Біо. – Ми зупинились на цікавих двигунах в майбутньому, які працюватимуть не за допомогою водяного пару, як сьогодні, а на ідеї Саді Карно та за принципом реактивних двигунів Ейлера. Ця тема вразила мене і, думаю, вам, мамо, також буде цікаво послухати надзвичайне оповідання Біо.
– Жане, то ти вже був у нас і не зайшов до мене?
– Мадам, – Біо, аби приховати посмішку та уникнути ображеного погляду Шарлотти, потягнувся за апетитним шматком риби, яку щойно поставила на стіл Марі, – пропоную спочатку віддати належне кулінарній майстерності Марі, а потім я спробую знайти виправдання своїй недостойній поведінці.
– Мій милий Жане! – засміялася Шарлотта і легкий вираз суму, з яким вона зайшла до їдальні і який не покидав її обличчя останні два місяці, враз розтанув. – Ти завжди любив смачно поїсти і цим додавав нам усім апетиту. Добре, продовжимо нашу розмову за чаєм.
Кулінарне мистецтво зникло дуже швидко і вже зовсім задоволений Біо, вибравши мить, коли Марі поставила чашки на стіл і розлила в них ароматний чай, зупинив її жестом.
– Дякую, Марі… Але, будь ласка, затримайся на хвилинку, – а зустрівшись з її запитливим поглядом, продовжив: – Нагадай мені, будь ласка, твою реакцію на моє …е-е… зникнення. Я вийшов з кабінету мсьє Шарля і… А я дійсно вийшов із кабінету мсьє Шарля перед тим, як прийти знову?
– Нормальна реакція, – Марі знизала плечима. – Ну… Я готувала їдальню до обіду. Почула ваші кроки, вийшла вам назустріч, але ви дуже поспішали і не стали чекати на мене. Ви самі схопили пальто і капелюха, і прожогом вискочили на вулицю, навіть не одягнувши пальто, а я повернулася назад в їдальню. Нічого дивного, мсьє Біо, таке іноді траплялося з вами й раніше.
– Твоя правда, Марі, таке іноді траплялося зі мною, – Біо, використавши поправочний коефіцієнт на втомлений вид Марі, спокійно і розважливо продовжив свою думку: – Добре, дякую, Марі… Але ти впевнена, що це сталося саме сьогодні?
– Мсьє Біо, – строго відповіла Марі, – я впевнена, що сьогодні вранці перший раз і вдруге перед обідом я брала у вас одне і те ж пальто з незугарним, нашвидкуруч зашитим рубцем під лівим рукавом, і один і той же капелюх з маленькою чорнильною плямкою на вивороті. Хіба що пакунок, – Марі поставила чайник на стіл. – Ви вийшли з пакунком в руках, а вже згодом повернулися без пакунка.
– Дякую, Марі, – Біо почервонів при згадці чорнильної плями і рубця під рукавом, і перевів погляд на здивованого Шарля, підбираючи слова, якими він хотів розвіяти містичні настрої молодого Лапласа і очікуючи, коли Марі вийде; водночас, він помітив, що Шарлотта абсолютно спокійно пила свій чай і її спокій додавав впевненості у його діях, але в цю мить крізь бездоганно побудовану схему поведінки пробився смисл останніх слів Марі і Біо враз застиг. – Пакунок? Про який пакунок ти згадала, Марі?
– Звичайний товстенький такий конверт. Ви тримали його в руці, коли вибігли з кабінета мсьє Шарля, а коли ви поспіхом хапали своє пальто і капелюха, то він випав у вас з рук. Ви підхопили пакунок з підлоги і вибігли на вулицю. Між іншим, роздягнені вибігли, а вже за кілька хвилин, я ще й до їдальні не встигла зайти, зайшли знову, але вже одягнені і без пакунка. Ви знову роздягнулися, сказали мені свій древній комплімент і все.
– Мсьє Жан! – вигукнув здивований Шарль, перервавши Марі. – Поясніть, будь ласка, що відбувається? Ви ставите дивні питання Марі.
– Марі, сонечко, дякую тобі, – Шарлотта спокійно поставила свою чашку на стіл. – На сьогодні ти вільна. Десерт я сама подам. І з вечерею також впораюсь. Відпочинь, дівчинко.
– Дякую, мадам, – миле личко Марі проясніло від радості, – бо я дійсно сьогодні почуваюся дуже втомленою, але до завтра все минеться. Доброго дня вам, мсьє, – Марі подарувала свою чарівну посмішку і швидко вийшла.
– Про який пакунок згадала Марі? – всім відомий Біо враз зник разом із легким багрянцем на щоках, а очі сухо втупилися в Шарля.
– Ну… – Шарль на мить затнувся. – В ньому був лист від Лазара Карно і якісь записи…
– Бошара де Сарона?
– Я не можу сказати точно, що саме було в конверті, бо лист від Карно лежав на конверті, коли я взяв його із шухляди. Між іншим, мсьє Біо, саме ви сказали мені, де знаходиться цей конверт, бо я й гадки не мав про існування цієї таємної шухляди…
– Я сказав… Я сказав? – Біо зблід, він остаточно був збитий з пантелику і гарячково намагався витягнути з вируючого хаосу думок якусь одну, опорну, з якої можна було б почати будувати нову логічну схему…
– Отже, він забрав щоденник П’єра і перший лист від Лазара Карно… Тепер я впевнена, що у П’єра таки був щоденник, в який він щовечора щось записував, – Шарлотта поволі встала з-за столу, дивлячись у простір перед собою, – а другий лист від Лазара Карно і записи Бошара де Сарона лежать у моєму письмовому столі. Цей пакунок завжди був у мене, з того часу, як Бувар приніс його в Мелен…
– Хто такий «він»? – одночасно видихнули Шарль і Біо.
– Я здогадувалася, що П’єр записує якісь свої особливі думки у щоденник… Якось я зайшла ввечері в його кабінет, а він був настільки заклопотаний своїми записами, що одразу й не помітив мене, а потім почав поспіхом згрібати всі свої папери в шухляду… В ту мить він поглянув на мене таким розгубленим поглядом, наче підліток, якого застали на чомусь осудливому… І я більше ніколи не заходила до нього, попередньо не постукавши, – Шарлотта немов і не почула здивованих Жана та Біо, вона повагом пройшла до вікна, за яким розгортався невеличкий пишний парк. – Так, думаю, що це дійсно був щоденник, який П’єр почав вести ще в Мелені після тієї зустрічі з першим Буваром… Потім я не раз питала себе, а що я власне знаю про мого П’єра? І не знаходила відповіді. Я знала його таким, яким він хотів себе показати і не більше. Всі знали його таким. Він володів якоюсь особливою, надзвичайною властивістю не тільки привертати до себе увагу, але й утвердити себе в колі людей, з якими він постійно спілкувався… Я вперше побачила мого П’єра в Академії… Це було надзвичайно модно в нашому колі – велична Академія і поважні академіки, а д’Аламбер був символом величі Академії. Коли я випадково почула, що тато має якусь нагальну зустріч з Вобаном саме в Академії, то швидко вхопилась за можливість побувати там, аби потім похвалитися цим своїм подругам. Так я була дівчиськом до зустрічі з П’єром, дівчиськом, сповненим мрій… Ми зустріли П’єра на пишних сходах Академії і Вобан відрекомендував його як надзвичайно перспективного науковця, а я… Я не чула, що саме говорив Вобан, бо я не могла відвести погляду від його проникливих очей, а коли тато запросив П’єра до нас, то я відчула себе на вершині щастя… І це відчуття ніколи більше не покидало мене. Я була надзвичайно щаслива з П’єром… Я не знаю, чим саме він зумів зламати залізного і непохитного у своїх переконаннях мого тата, але це були, однозначно, не тільки слова. Це було щось інше, те, що сповивало людину теплом віри… Не знаю… І ось через стільки часу я спитала себе, а що я знаю про свого П’єра? І не змогла знайти відповідь. Згадала, що тато ще перед весіллям намагався з’ясувати в Бомон-ан-Ож про батьків П’єра, про коло його знайомих до Академії, але з усього я запам’ятала, то тільки те, що брати-бенедиктинці після вступу П’єра до їхньої школи одразу ж перетворили її у світський коледж… Ще пригадала, що П’єр ще в початковій школі у творі по теології виклав свої якісь особливі божественні ідеї… І тільки… Найгірше те, що про це я подумала тільки тоді, коли мій П’єр пішов у вічність. Зрештою, подумала я тоді, а що я знаю про кожну людину, з якою я зустрічаюся щодня? Крім того, що я бачу її, чую її голос, щось трохи знаю про її схильності… Ми проходимо крізь життя не замислюючись над ним, – Шарлотта зітхнула і повернулася до Шарля та Жана, які сиділи непорушно. – Ось що, хлопчики, я зараз подам десерт і розповім одну історію. Ця історія нічого не пояснить… Але ви повинні її знати… Думаю, що повинні…
– Того вечора П’єр був надзвичайно збуджений. Він картав себе за Байі, бо умовив його переїхати з Нанта в Мелен, маючи надію, що Байі, як фаховий астроном, допоможе доопрацювати його нову книгу. П’єр вважав, що революціонери вже забули про Байі, але виявилося, що не забули… Я намагалася розрадити П’єра, але він ніяк не реагував на мої слова. Вже сутеніло, коли мені нарешті вдалося вивести П’єра на вулицю, аби розвіявся на свіжому повітрі. В цей час хвіртка відчинилась і у двір зайшов молодий усміхнений хлопчина, привітався з нами і сказав, що звати його Бувар і що він має листа від Лазара Карно. П’єр ожив, схопив листа, а я пішла приготувати вечерю… А згодом я побачила приголомшеного листом П’єра і одразу зрозуміла його суть… Ми вечеряли у повній тиші, а після вечері, коли я прибирала посуд, Бувар тихенько попросив залишити його наодинці з П’єром. Я чомусь погодилась, швидко помила посуд і піднялася до себе, але весь цей час мене непокоїла думка, що я залишила мого П’єра наодинці з незнайомим чоловіком, і водночас я не знаходила в собі сили втрутитися в їхню розмову. Я довго стояла біля вікна і безтямно вдивлялася в глупу ніч, нарешті вирішила дочекатися П’єра в кріслі. І непомітно заснула. Прокинулась вже вранці, коли зійшло сонце. З вітальні крізь прочинені двері все ще чулися тихі голоси, отже П’єр і наш несподіваний гість провели в розмові всю ніч. Моє тіло нило після сну в кріслі, а тому я встала і пройшла до вікна, аби трошки розім’ятися. В цей же час із дверей вийшов і наш гість, Бувар. Він поспіхом ішов до хвіртки, але перед нею враз зупинився, оглянувся і, побачивши мене у вікні, весело помахав на прощання рукою. Щойно Бувар зник за високим парканом, як хвіртка відчинилася і зайшов …Бувар… Я чомусь одразу подумала, що чоловік щось забув і повернувся за тим, що забув, але Бувар, ступивши кілька кроків у двір, зупинився і розгублено крутив головою. В цю мить з дверей вийшов П’єр, привітався з Буваром, взяв у нього конверт і повів його до дому. В ту мить я не одразу зрозуміла, що саме сталося, отож цікавість взяла гору і я швидко зійшла до вітальні. П’єр спокійно, немов і не було в нього безсонної ночі, розмовляв з Буваром, а побачивши мене, попросив приготувати сніданок. Я мимохідь поглянула на столик під вікном і побачила на ньому той самий лист від Лазара Карно, який лежав там звечора, а поряд нерозкритий конверт, який П’єр отримав сьогодні вранці. П’єр навіть не поцікавився, що було в конверті. Я ледь стримала себе, аби не схопити лист і конверт, аби самій познайомитися з їх змістом, і пішла готувати сніданок. За сніданком П’єр був таким, як завжди, спокійним і врівноваженим, і жодного натяку на хвилювання за долю свого друга Байі. Він розважливо, як завжди, розмовляв з Буваром, уважно слухав його. Я зраділа за П’єра, але, водночас, в грудях нила незрозуміла тривога. Ввечері я бачила Бувара впевненим у собі молодим чоловіком, а примруженими очима з насмішкуватим поглядом він був трохи схожий на тебе, милий Жане… А вже вранці, підчас сніданку, за столом сидів незграбний юнак, який зовсім не володів собою, безперестанку совав ногами, говорив уривчасто… Так, він був абсолютно схожим на вечірнього Бувара, той же одяг, ношений-переношений і, очевидно, з чужого плеча… Тільки в цього Бувара, який прийшов вранці, очі були широко розкритими і здивовано оглядалися навколо… Немов у маленької дитини. До всього в пам’яті назойливо спливало виразне прощання зі мною …вечірнього Бувара, біля хвіртки, перед приходом іншого …Бувара. Все це ніяк не могло співіснувати зі здоровим глуздом… Нарешті після сніданку, коли П’єр з ранковим Буваром пішли в кабінет, я схопила лист і швидко перечитала його… Лазар Карно був не тільки гарним оратором, він умів ще й писати переконливі листи, в яких коротко і по суті викладав своє бачення ситуації. В листі, який передав вечірній Бувар, не було нічого втішного ні про Байі, ні про Бошара. Ввечері, по реакції мого П’єра на цей лист, я вже здогадувалася про його зміст і тому швидко розкрила конверт і взяла з нього …точно такий же лист від Лазара Карно… Один до одного… Слово в слово… Я була ошелешена і до тями мене привів голос Марі, вона повернулася з Парижа з подарунками для Шарля і Софі, – Шарлотта зробила паузу, бо Жан в цю мить закашлявся, прикриваючи рот білосніжною серветкою, він доїдав останній шматок пирога.
– Мадам, – розгублено проговорив Біо, – я навіть не зчувся… Правда…
– Не переймайся, милий Жане, – Шарлотта сумно посміхнулася. – Я спостерігала за тобою. Ти напружено думав і просто не помітив…
– Вибачте… Але двері були відчинені і я посмів…
Поки Жан і Шарль здивовано дивились на молодого чоловіка, який нерішуче топтався у проймі дверей, почувся глухий стогін Шарлотти. І знайомий голос:
– Проходьте, тільки зачиніть, будь ласка, за собою двері. Це Жозеф Антуан Плато. Я запросив вас на обід. Сідайте на вільне місце. Там зазвичай сидів Пуассон, але його сьогодні не буде. Він занадто чутливий для цієї розмови…
– Але я зовсім випадково, – проговорив Плато, вмощуючись за столом. – Я у приватних справах в Парижі і випадково…
– Випадково. Вам випадково спала думка навідатись у помістя П’єра Лапласа і ви не могли чинити спротиву цій думці. Жозефе, інформація має не тільки хвильову природу, але й векторну інтенцію у тому випадку, коли вона має бути сприйнятою… Зараз ми швиденько з’ясуємо ситуацію з “демоном Лапласа”, як інформації спочатку в контексті Бувара, а сьогодні в контексті нашого Біо, а потім поговоримо про інформацію без контексту і розберемо кілька нагальних питань, без яких неможлива підготовка майбутнього. Шарлотта, люба, пригости, будь ласка, нашого гостя, – і П’єр-Симон Лаплас обвів поглядом присутніх.
– Так… Любий, – проговорила Шарлотта і поволі, ледь справляючись з тремтінням, підвелася.
Вона стояла біля вікна у спальні на другому поверсі і безтямним поглядом дивилась на мальовничий берег Бієвре, який поволі огортався сутінками.
«Кохана, я не мав наміру завдати тобі психологічної травми, але… Так треба…».
«Мій любий П’єре, я витримаю… Але я хочу, аби ти лишився з нами… Так можна?»
«Я завжди з тобою, кохана. Тепер – довіку».
«Але… Так, як сьогодні… Тільки аби поговорити з тобою наодинці. Пригорнутися до тебе. Я так скучила за тобою».
З прочинених дверей доносились збуджені голоси, а вона відчувала його тепло поряд…