Із вересового квіту
Пикти варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Роберт Луїс Стівенсон
Мабуть, більша частина населення колись читала (цю поему Роберта Стівенсона вивчають в школі, ми читали в перекладі Маршака, а наші онуки читають у перекладі Крижевича), або дивилася мульт про шотландського короля та піктів-броварів, які з вересу варили напій, щось типу меду. Дуже смачний та корисний (як то люди брешуть). Хоча, можна і посперечатися стосовно того. Що можна вважати смачним. Для шотландців, наприклад, смачним був так званий хаггіс – їжа з начиненого салом, дрібно порізаними нутрощами, цибулею та черемшею шлунку барана. Деякі, наприклад, вважають, що смачніше за пудінг нічого нема. І тому багато прикладів. Так саме і з вересовим медом, який названий трунком – для когось він був смачним, а для інших – міг бути огидним варевом. Тож нічого не можна зараз впевнено сказати.
Головною темою поеми Роберта Стівенсона «Вересовий трунок», є оповідання, що шотландський король, винищивши піктів (аборигенів Шотландії), раптом зрозумів, що не вивідав у них рецептуру оспіваного вересового меду (чи вересового пива). Під неназваним королем Стівенсон мав на увазі короля Кеннета І, який підкорив піктів в 884 році. Чому я це знаю – я цікавився походженням клану Грант, який через клан Мак Грегор походить від нащадків саме цього короля.
Так ось, якщо залишити поза увагою гастрономічні смаки та несмаки середньовічних шотландців, то король у поемі Стівенсона припустився трьох брутальних – на погляд сучасної людини (а я думаю, що у 884 році люди були не дурніші за сучасних!) – помилок, які не дали йому можливості визнати рецепт жаданого напою.
Помилка перша: допит король Кеннет проводив у присутністі обох бранців, про неможливість здобуття бажаних показань в таких умовах, знає не лише будь-який мент, але й кожен більш-менш розумний кримінальник.
Помилка друга: король Кеннет у поемі увікнув режим лоха та повірив старому пікту, який наплів тому, що він не може надати королю чужинців рецепт вересового напою, бо – нібито – соромно перед живим сином.
Помилка третя: король Кеннет наказав вбити хлопця до того, як одержав рецепт від старого, і, як наслідок, не одержав бажаного, бо пікт відмовився видати королю рецепт. Байдуже, що він міг і не знати його, просто треба було катувати молодшого бранця на очах у старого, а старого – на очах молодшого, якщо вже припустився перших двох помилок. Тоді, хоч і не було ще паяльників, але було багато засобів тортур, і хтось би їх та не витримав (якщо був рецептоносієм). В крайньому разі, король Кеннет нічого не втратив би, якби й закатував обох піктів та не довідався такої бажаної рецептури. Він тоді виконав свій обов’язок і зробив би все, що від нього залежало. Але це було ТРЕТЬОЮ фатальною помилкою.
Піктів треба було допитувати та утримувати їх нарізно, і не піддаватися на обіцянки, як лох перед виборами. Обіцянка – цяцянка, бо обіцяти – не одружитися. Це знає навіть остання дурепа, а Стівенсон показав короля Кеннета І дурнішим за пересічну селючку. Тим більш – повірити пустопорожньому базару про «честь». Типу, якщо син не буде знати, що батько здав страшу військову таємницю, якою є рецепт вересового напою, то дід залишиться чесним та праведним. Типу «раз – не підорас».
Висновок: Стівенсон, як вірнопідданий великобританської корони, навмисно виставив короля Кеннета І дурником, над яким міг вільно насміхатися кожен англійський бомж. В англійських володіннях не було чукчей, як в СССР, тому замість них (а чукчі доволі переможно воювали з кацапами двісті з чимось років) у англійців були шотландці (які воювали з англійцями близько тисячі років). Як і кацапи, англійці знайшли предмет для знущань, який не полишають і досі.
Ну, не міг король в своїх діях припуститися трьох фатальних помилок! Не був Кеннет Завойовник стівенсонівським лохом, і все тут. Навіть байки про рецептуру, яка є найвеличнішою національною та військовою таємницею, залишаються лише байками, які нам розповів нечистоплотний байкар. Ось і все про брехливу історію брехуна та пропагандона Стівенсона про вересовий мед.