Іноді цікаво, як стан зміненої свідомості формує не те що особистість, а цілі художні напрямки, продуктом яких буває цілком притомна література. Зазвичай це або опис трудових буднів автор-героя, або вигадана ним реальність, в якій він (так само нероздільно) живе. У нашому випадку мова про роман, в якому автор з героєм розділилися, і кожен намагається по-свій змінити цей світ. Найкраще це вдається першому, бо він якраз не живе у вигаданій реальності, а спостерігає за тим, як у ній борсається його герой. Ну, й заодно, як виявляється, весь тогочасний світ.
Тож дія цього психологічно-історичного роману відбувається восени 1939 року в окупованій Варшаві. Капітуляція Польщі, німці в місті, «за два тижні на двісті років назад», як каже головний герой, син німецького аристократа й польської патріотки, який до останнього захищав свою батьківщину. На вулицях – «будинки з підбитими очима, будинки з оскальпованими дахами, будинки з вительбушеними помешканнями», крамниці розграбовані, гендлюють з рук: «англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати».
У суспільстві, де повно перевдягнених польських офіцерів - тривожна атмосфера очікування: чи то до табору інтернованих, чи то втечі за кордон, де, озброївшись танками і гарматами від союзників, бити німців аж до Берліна. Відомо, чим усе це завершилося. Тож не дивно, що основний стан нашого героя – роздвоєння, про яке було вище. Так, нагадаємо, авторові зручніше описувати стани його зміненої свідомості.
«А все ж прокидається. Прокидаюся. Прокинувся», «Сидить, сиджу, в голові паморочиться», «Виходжу. Вийшов, місто не моє». І далі все в стилі «треба встати піти знайти купити випити», хоча зробити це фізично майже неможливо – у місті німці, в голові, як пригадуєте, паморочиться, наступна зупинка – більш дієві засоби. Тобто морфій, сексуальні втіхи, візит до коханки (дружина з сином мріють поїхати геть) та інші варіянти самознищення.
Щепан Твардох. Морфій. – Х.: Фабула