«Пам’ятаю, як він помер. – повідомляє малий герой у цьому трилері. - Я його вбив, а Малюк сказав: – Не зважай». Хто такий Малюк, спитаєте ви? Чи справді герой вбив свого Діда? Все дуже просто і водночас надзвичайно складно. Тобто – цікаво і рекомендується до читання, щоб, нарешті, зрозуміти, де живуть, куди (не)зникають і як лікуються наші дитячі страхи. Спойлер: ніяк, бо фінал цієї історії відкритий.
Насправді Малюк у психотрилері «Тадуш» Артема Поспєлова - наче класична аберація, бо він тут замість Карлсона: приходить, мудрує, іде. Живе мало не на даху, а насправді – в уяві героя. «Малюк каже, що живе неподалік. Це схоже на правду, бо він часто поруч. Але я не проти. Якщо Малюк поруч, це означає, що я його потребую. Він так говорить. Він, а не я. Малюк має понівечений голос. Коли побачу його наступного разу, запитаю, чому він зі мною».
Тож мова, як всі вже зрозуміли, про двійника головного героя, який, наче у «Бійцівському клубі» Паланіка, або як Демон у Сократа, підказує малому, що треба робити, але не каже, чого не треба.
Насправді у цьому захоплюючому психотрилері відбувається своєрідна ініціація, пошук свого коріння, родової пам’яті та, безперечно, кохання. Або «підліткової» еротики. «Я стою перед нею і кліпаю. Вона дивиться на мене. На ній спідниця кремового кольору. Волосся розпущене і ніччю лежить на її плечах. Мені пора, харашо? Все, відпусти, каже, і намагається дістати кістляву руку з моїх долонь. Але я тягну її – руку – вниз. Дочка Дідового брата худа і висока. Мої очі впираються у низ її живота. Шкіра у неї як абрикосове варення. Я думаю про це, коли моя правиця торкається її ноги набагато вище коліна. Під спідницею. Наступної миті я можу відчути, як напружується тонкий м’яз стегна, і мою руку ніби виштовхує назад. Шо ти робиш, ледь не викрикує вона. Ану перестань, додає вже набагато тихше і відштовхує мене.
За сюжетом, малий герой, який живе в селі без батька, вважається хворим, не вчиться в школі, ще й має згаданого друга Малюка – наче лакмусовий папір, криве дзеркало і критичний погляд на дії дорослих – це доволі типове явище для, скажімо так, «українського пубертатного періоду»: життя, літератури, педагогіки. Його б’ють ровесники, батьки як не віддають до рідні, поки ховають діда, то здають до дитячого табору, родина потроху розпадається, але він все одно проходить свій шлях. Шукаючи батька, знаходячи нових уявних друзів, втрачаючи дорогою найцінніше – пам’ять, спогади, любов. Хіба що керує ним його «темний» двійник, але хтозна, що «краще» на цьому світі – наші сьогоднішні страхи чи життя у майбутньому. Яке, наче за дисидентською класикою, триває у великій (країна) та малій (родина) зоні. «Тадуш - ворог, малий. Ми лише заручники у ньому», підсумовує Малюк суть однієї з таких зон.
Артем Поспєлов. Тадуш. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021
Ілюстрація: Waldemar Kozak