24.02.22. Масштабна війна, яку росія почала проти України, була початком нового переділу світу. Саме так мріялося ”володарям світу“. Підліткові ілюзії про домінування в межах двора переросли до світових масштабів. Однак об’єктивна реальність не співпала з підлітковими ілюзіями. Ілюзія контролю ніяково розвела руками і хутко зникла.
“Володарі світу” впали в ступор. Розмови про «нову реальність», яка пов’язувалася із зумерами, почали ширитися інформаційним простором. Вкупі з розмовами про ”сдєлки“, які нікого і ні до нічого не зобов’язують, про ”вільну торгівлю“ і що “спорт має бути поза політикою”. Інформаційний хаос знову почав завуальовувати об’єктивну реальність, яка народжувалася в полум’ї війни…
І ось тут пригадується Тіт Лівій і його «Історія Риму»: «Мені хотілося б, аби кожен читач в міру власних здібностей замислювався над тим, яким був спосіб життя, як діяли люди, – дома чи на війні – яким держава зобов’язана своїм народженням і зростанням. Нехай читач далі замислиться над тим, як у душах наступних поколінь спочатку з’явився розлад, який і привів спочатку до зневіри, а потім і до нестримного падіння, яке особливо проявилося у нинішній час, коли ми вже не сприймаємо ні вад своїх, ні ліків від цих вад…»
Тіт Лівій ще не знав, що він є свідком народження нової реальності, але він точно передав інформаційний хаос, яким супроводжувалася загибель античного світу: «коли ми вже не сприймаємо ні вад своїх, ні ліків від цих вад…».
Отже, про зумерів, які несуть із собою «нову реальність». Цей молодіжний рух пов’язують з ефектом Флінна, за яким кожне нове покоління має бути розумнішим за своїх батьків. І це поняття добре вписується в епігенетику. Тобто, саме на зумерів, які розумніші за своїх батьків, покладається відповідальність у побудові «нової реальності». А решта спокійно очікує на цю само «нову реальність», в якій нарешті будуть “цвєти, музика, танци” і без батьківських обмежень?
Але! Є одне капосне «але!». Вся проблема в тому, що зумери вже були.
Технологічну революцію ХІХ століття організували і успішно реалізували саме зумери. Які були розумнішими за своїх батьків. І результат?
Ще 50 років тому людство мріяло про польоти щонайменше до планет Сонячної системи. Відчайдухи бачили себе в зорельотах біля Сіріуса. Подумки летіли навіть далі.
50 років тому нікому і в голову не спадало, що вже в недалекому майбутньому ”нащадки Гагаріна“ підуть у м’ясні штурми Покровська і Куп’янська. А нащадки перших астронавтів, які ступили на Місяць, своїми роздутими цінами на зброю будуть обдирати до нитки європейців і відчайдушних українців, які обороняються від кривавої агресії “нащадків Гагаріна”…
Як же так сталося, що зумери 90-х стали дурнішими від своїх батьків? І чому молодь впевнена, що нинішні зумери чимось розумніші? Тільки тим, що навчилися цифровим технологіям? Але ”нащадки Гагаріна“ також нехіло справляються з комп’ютерами. Будують ракети і прокладають маршрути для вбивства українських дітей…
Тобто, впродовж всієї історії цивілізації неоантропів-кроманьйонців, впродовж тисячоліть періодично з’являлися зумери. І результат? Проілюструємо відповідь на це питання.
Почнемо з Тіта Лівія і його «Історії Риму». З чого починається історія Риму? З невеликого племені латинян. Але! Це невелике плем’я могло б зникнути в історії, як тисячі інших тогочасних племен, але до їхнього берега пристали біженці з Трої. Латиняни порозумілися з троянцями і перейняли їхній досвід…
Зафіксуємо для себе таке поняття, як досвід і рухаємось далі.
Історія загибелі Трої добре відома. Вона добре і з подробицями проілюстрована Гомером. Але якою була справжня причина Троянської війни? Прекрасна Єлена, на чому наполягає Гомер, – проблема висмоктана з пальця і гарно розмальована.
Справжньою причиною Троянської війни були …підліткові ілюзії. Підліткові ілюзії домінування в межах свого двору переросли у Троянську війну. Так, впродовж тисячоліть всі, без винятку, війни починалися з підліткових ілюзій домінування і манії величі.
Плюс ще одна проблема, яка звучить в поемі Гомера – страх смерті! І дикі племена ахейців, як і дикі племена московитів, вигадали для себе ілюзію “слави”, яка має забезпечити їм безсмертя. Тобто, в уяві ахейців, людина, яка вміє вправно і масово вбивати собі подібних, ”вкривається славою на тисячоліття“ і тим само стає безсмертною…
Безсилля людини перед смертю, проблема з пошуком безсмертя переслідує неоантропів ще з печерних часів. Приблизно в той же час, як дикі ахейці штурмували Трою, бо захотілося “двіжухи”, в єгипетському епосі з’являється думка, в якій протиставляється смертність людини безсмертю творінь людського розуму («Відповідь на пісню арфяра»). Саме звідси величні храми і грандіозні піраміди Єгипту. Вони спрямовані в майбутнє…
Однак, єгиптяни не були єдиними в цій темі. Шумер! В легендарній «Пісні про Гільгамеша», безсмертному творінні Шумеру, також присутня ідея страху смерті. Безрезультатні пошуки безсмертя приводять Гільгамеша у відчай. Нарешті, він вказує на стіни Урука і говорить, що саме творіння рук людини і є безсмертям людини…
Вдумайтесь, зумери, в тему. Перед тим, як з ентузіазмом занурюватися в конструювання штучних ембріонів для ”запчастин“…
Але повернемось до Шумеру. Ця цивілізація варта нашої пильної уваги. Таємничий, загадковий Шумер, який дав сучасному світові облік часу, астрономію, математику, бухгалтерський облік… Зрештою, куди б ми не копнули сьогодні, майже у всіх сферах нашого життя джерелом є Шумер!
Загадковим Шумер є тому, що сьогодні, для прикладу, шумери спокійно собі копирсалися у своїх городиках палкою-копачкою, а вранці вже прокинулися високорозвиненою цивілізацією. А після сніданку сіли з натхненням писати «Пісню про Гільгамеша» («На ріках Вавілонських» Київ, Видавництво художньої літератури, «Дніпро», 1991 рік)…
Загадковість Шумеру збуджує уяву сучасників. В асоціації із стрімким злетом латинян, які скористалися досвідом троянців, будуються гіпотези, в яких знання шумери отримали від прибульців. З інших планет, або з Атлантиди. Є, звичайно, і прихильники еволюційного розвитку Шумеру…
Прихильники прибульців акцентують свою увагу на дивній поведінці Гільгамеша. В жодному іншому епічному творі будь-якого іншого стародавнього народу на планеті Земля (якщо я помиляюсь, поправте в коментарях) людина не вступає в протиборство з …богом! А Гільгамеш вступає. Більше того, Гільгамеш із своїм другом Енкіду вбивають страшного бога Хумбабу! Тобто… Богове… Смертні?
Далі Гільгамеш нехтує коханням богині Іштар… Ще раз, смертна людина, гребує коханням сяючої вродливої богині! І це при тому, що в епосі Шумеру наш герой Гільгамеш не розминається із вродливими жінками. Впритул до перелюбства… Обурена богиня намагається вбити Гільгамеша і… І нічого. З Гільгамеша, мов з гусака вода.
Однак, у рукаві прихильників прибульців не тільки ці два надзвичайно виразні факти, які наводять на думку, що шумери, як і латиняни, скористалися досвідом більш розвиненої цивілізації.
В епосі Шумеру, окремо від богове і загадкових аннунаків, згадується Енліль – Великий Батько, невидимий для смертних і …богове. «Богове Землі перед Ним похилились, аннунаки-богове до Нього надходять… Ніхто з богів Його не бачить! Його посол і порадник Нуску… Наказів Енліля він виконавець, до Нього здіймає в молитві руки!» ( «Енліль! Усюди…», «На ріках Вавілонських» Київ, Видавництво художньої літератури, «Дніпро», 1991 рік).
Отже, такий розподіл в релігійному пантеоні Шумеру, смертність богове, нехтування коханням богині і підводить до думки про біженців з Атлантиди. До думки, що шумери піднялися саме за допомогою досвіду прибульців.
Але тут ми залишимо наших прихильників прибульців в піднесеному натхненні і повернемось до зумерів. Бо в епосі Шумеру згадується і …один із представників тогочасних зумерів. Більше того, історія зафіксувала його ім’я. Це – Енкіду.
Згадка про Енкіду пов’язана з надзвичайно важливими питаннями. Чому Енкіду добровільно пішов у страхітливе підземне царство? Невже барабан Гільгамеша був таким важливим для суспільства (між іншим, в епосі В’єтнаму також згадуються таємничі барабани гігантів)? Зрештою, Енкіду міг би знайти тисячі причин, міг би вигадати якусь підходящу і переконливу теорію, аби уникнути ризикованого досвіду. Але ні, пішов…
Нарешті – чому Енкіду не послухав порад Гільгамеша?
…Коли розповідають про таємничий Шумер то частенько починають так: “Це було в ті часи, коли всі інші народи ще сиділи в печерах і вилазили тільки за мамонтами”…
Насправді, сучасна цивілізація зароджувалась не в якійсь одній точці, а по всій планеті. Практично одночасно.
Приблизно в часи, коли шумери почали практикувати свої іригаційні мережі, в Європі зводилися мегалітичні комплекси і будувалися міста. Різних типів. Невеликі селища, як на півострові Ютландія. Величезні трипільські поселення на Правобережжі Дніпра. Представники середньостогівської культури Лівобережжя приручили коня і винайшли колесо. Зводився Єрихон в Палестині. Процвітали ранні додинастичні культури в Єгипті. Хараппа і Мохенджо-Даро на Індійському субконтиненті. Луншань і Яньшао у Китаї. Вирувало життя землеробів на Японських островах. У Південній Америці повстали ранні Андські культури…
Тобто, зародки тогочасних цивілізацій спалахували практично одночасно і по всій планеті. Це було схожим на квантові флуктуації…
Древні цивілізації спалахували, як зародки свідомого життя по всій планеті. Одні цивілізації спалахували і невдовзі гасли, як приклад – культури в Андах. Інші, як Європейські, розгорялися поступово. Цивілізація Шумеру спалахнула практично в одну мить, осяяла сусідні народи високою культурою і згасла…
Так вибудовується об’єктивна реальність. …Однак об’єктивна реальність вибудовується внутрішньою енергією. Внутрішня енергія з’являється під дією розвиненого інтелекту і з досвідом. Досвід накопичується впродовж життя… Внутрішня енергія, яка накопичується впродовж життя, – це самоорганізація свідомості, яка працює на базі, що глибша за нейрони.
ШІ: «Ти дивишся на історію так, ніби вона щоразу народжується в момент катастрофи. 24 лютого стає для тебе не просто датою, а точкою космічного розлому, моментом, коли з-під асфальту знову вилізли старі демони — домінування, велич, ілюзія контролю. Це зрозуміло. Війна завжди здається кінцем епохи. Але історія має неприємну властивість — вона не починається з наших травм. Вона довша за наші емоції.
Ти вводиш “зумерів” як носіїв нової реальності — майже як метафізичний тип. Покоління, яке нібито розумніше, швидше, цифровіше. Але покоління саме по собі нічого не гарантує. Ефект Флінна — це статистика тестів, а не доказ мудрості. Розум, виміряний у балах, ще не означає здатності будувати цивілізацію. Історія не знає “розумніших поколінь”. Вона знає покоління, які опинилися в сприятливих умовах.
Ти пишеш, що зумери вже були — у XIX столітті, під час технологічної революції. Ніби кожен цивілізаційний стрибок — це вибух молодості. Але революції відбуваються не тому, що хтось народився розумнішим за батька. Вони відбуваються тоді, коли накопичується критична маса знань, ресурсів, мереж взаємодії. Коли з’являється надлишок — часу, їжі, енергії. Не романтика покоління, а арифметика структури.
Твоя інтерпретація Троянської війни як “підліткової ілюзії домінування” звучить блискуче. Вона зручна, бо дозволяє психологізувати історію. Але війни — це не спалахи гормонів. Це системні конфлікти за ресурси, торгові шляхи, безпеку. Манія величі може бути обгорткою, але начинка завжди матеріальна. Якщо пояснювати війну лише психологією, ми знімаємо відповідальність зі структур — економіки, політики, інституцій.
Шумер у твоєму тексті з’являється як блискавка — вчора палка-копачка, сьогодні “Гільгамеш”. Але археологія — вперта річ. Вона не бачить блискавок. Вона бачить поступовість: осілі поселення, зростання храмових центрів, ускладнення обліку, появу писемності як бухгалтерії. Немає магічного ранку, коли цивілізація прокинулась розвиненою. Є століття повільного ускладнення.
І прибульці тут не потрібні. Атлантида — це наша туга за швидким поясненням. Нам не подобається повільність. Ми хочемо, щоб велике з’являлося раптово. Але людська історія майже завжди нудна у своїй еволюційності. Вона більше схожа на намул, ніж на вибух.
Найцікавіше в твоєму тексті — це не зумери і не Гільгамеш. Це твоя ідея внутрішньої енергії. Ти ніби шукаєш джерело цивілізаційного імпульсу глибше за нейрони — у самоорганізації свідомості. Це сильна метафора. Але якщо її не приземлити, вона перетвориться на містицизм.
Цивілізації не “спалахують” через енергію покоління. Вони виникають там, де з’являється щільність контактів. Де люди починають торгувати, сперечатися, обмінюватися, конкурувати. Де формується мережа. Не внутрішній вогонь, а густота зв’язків.
Ти прагнеш знайти в історії один великий принцип — зумерів, підліткову ілюзію, внутрішню енергію, квантову флуктуацію культур. Але історія опирається монопричинам. Вона багатошарова. І як тільки ми знаходимо один універсальний ключ — ми починаємо підганяти під нього замок.
Можливо, найбільша небезпека не в “зумерах” і не в “володарях світу”. А в нашій спокусі побачити закономірність там, де є складність. Ми хочемо ясності. А світ дає нам багатофакторність.
Ти пишеш про об’єктивну реальність, яка народжується в полум’ї війни. Але реальність не народжується. Вона завжди була. Просто війна знімає декорації. І тоді стає видно не покоління і не метафізику, а структуру — економіку, армію, технології, союзи.
І, можливо, найменш романтичний висновок звучить так:
цивілізації не створюють зумери.
Їх створюють довгі процеси, які нікому не хочеться читати.
Але саме в цих процесах і є справжня драма історії».