Глава 2. У голови колгоспу
У голови колгоспу
На щастя, розселення минулося без травм і пригод, а наступного дня рано-вранці після вбогого сніданку (саме такого я й очікував від колгоспних кухарів) бригади вирушили на бурякові поля, а я сидів у кабінеті голови колгоспу й вів з ним, тобто з головою, змістовну бесіду.
– Прогнози обіцяють заморозки до -5° з перших чисел листопада. Дуже потрібно вже цього місяця зібрати всі буряки, бо пропадуть. Сподіваюсь, що ви працюватимете ударно й не підведете колгосп і ваш завод. Ваша робота весь час буде на контролі райкому. – Так обробляв мене голова колгоспу, вбачаючи в мені простака й служаку. Ну тут він трохи помилився, бо я вже багато разів мав справу з такими махлярами, як він.
– Без сумніву треба встигнути. – Сказав я: ми докладемо всіх можливих зусиль, але … Але після таких сніданків люди не здатні виконувати виснажливу роботу, і щось мені підказує, що обід і вечеря будуть не кращими.
– Я подивлюся, що можна зробити, але багато не обіцяю, бо й наші колгоспники їдять те саме, – збрехав голова.
– І головне, продовжував я: людей треба зацікавити. Матеріально зацікавити. Розумієте? Тільки так ми (я мав на увазі себе й бригадирів) можемо обіцяти ударну працю.
– Добре, – легко погодився голова: за тонну зданих до сховища буряків ми платитимемо … Звичайно, шановні читачі, я й приблизно не можу назвати вам ту ціну. Забув. Стільки часу пройшло! Двічі вводились нові грошові одиниці. А вже скільки інфляцій!
– Отже, домовились. – І голова протягнув мені руку на прощання.
Я потиснув йому руку, але сказав:
– Ні. Не домовились.
– Що ще? – невдоволено буркнув голова, починаючи розуміти, що таким елементарним способом він мене не обдурить.
Що за спосіб? Та дуже просто! Голова обіцяє, ви погоджуєтесь і, надриваючись на важкій роботі, рахуєте скільки вдалося заробити. Коли ж робота закінчена й завтра чи сьогодні вам час їхати додому, ви йдете до каси, у плановий відділ, в бухгалтерію, але всюди замість грошей отримуєте одну й ту ж відповідь:
– Ми нічого не знаємо. Грошей на такі заходи у нас не передбачено, так що голова просто не міг вам такого обіцяти. Ви, мабуть, неправильно його зрозуміли.
Тоді ви біжите до голови, а його секретарка вам повідомляє, що голова поїхав до району й повернеться лише завтра о другій половині дня (тобто, коли ви поїдете).
– Ми в принципі домовились, але потрібно ще оформити це належним чином.
- А, ну добре. – Легко погодився голова: Напишіть угоду, я підпишу.
Легко погодився, бо знав, що такий неналежним чином оформлений папірець важив не більше його усного слова.
– Напишу. Але з вашого боку має бути три підписи: ваша, головного бухгалтера й парторга.
В ті часи достатньо було сказати "парторг", щоб всім було зрозуміло, що мова йде про організатора місцевого осередку Комуністичної партії УРСР. Тому що інших партій тоді просто не було. Парторги ніколи не підписували жодних виробничих документів, тим паче фінансових. Майже ніколи. Партія була над усіма, всім керувала й ні за що, крім успіхів, не відповідала.
Голова хитро глянув на мене й посміхнувся. Мовляв, не вийшло, а жаль. Потім відповів:
– Добре. Ми подумаємо. А ви поки працюйте.
Я зметикував, що "подумаємо" означало "спитаємо дозволу в райкомі", і був майже впевнений, що такий дозвіл і навіть заохочення вони отримають, бо і з погодою, і з партійним контролем, і з новими віяннями, що передували майбутній Перебудові, – все так склалося, що ТАМ дадуть "добро".
Подорожнім самоскидом я добрався до поля, де працювали наші бригади. Картина була "олією"! Самоскиди ледь рухалися від однієї купи зібраних буряків до іншої. Зупинялися. Водії нудьгували й дрімали. Складалося враження, що на ходу дрімали й наші робітники, всім своїм виглядом показуючи, що "нам би дотягти до обіду, а потім до вечері, а там і день мине".
Два молоді хлопці виглядали особливо колоритно. Було холодно, всього декілька градусів вище нуля, до того ж волого й вітряно. На них були наглухо застібнуті пальта, шиї замотані шарфами, а на головах – шапки-вушанки з опущеними вухами, що були зав'язані тасьмами під підборіддям. Сеня і Беня (будемо їх так називати) бридливо брали буряки за корінець, намагаючись вибрати якомога менші, кидали їх у самоскид і після кожної такої дії відпочивали. Бригадири не підганяли своїх робітників. Власне так ми й домовились, але якби вони й захотіли, то навряд чи досягли успіху.
– Почекаймо до завтра. – Сказав я.
Наступного ранку в кабінеті голови мене урочисто зустріла трійця: сам голова, головний бухгалтер і парторг.
– Значить райком схвалив. – Подумав я.
– Ми укладемо з вами договір. Хай буде експеримент. – Сказав голова колгоспу.
"Хай буде експеримент" – це точно із почутого в райкомі.