Погляд Сталіна тонув у мороці глупої ночі, що панувала за вікном кремлівського кабінету. Там же, в нескінченному мороці, ширяли і його думки, з хаосу яких він намагався сформувати план розбудови нової країни, але його власний план, оригінальний, який мав залишитися в історії з його ім’ям.
В пам’яті спливали фрагменти плану Бухаріна з перебудови Російської імперії, яка століттями безсило борсалася в болоті невігластва та ненависті до всіх навколо. Але план Бухаріна асоціювався у свідомості Сталіна з чоловічками у чистеньких панських костюмчиках, в білих сорочках з краватками, з чистоплюйчиками, які викликали відразу. Щоправда, Ленін також любив панські костюмчики і краватки, але в його плані все починалося з диктатури пролетаріату, а диктатура вимагала рішучих та безкомпромісних дій через масові розстріли та концтабори до повного очищення країни від ворожого елементу.
«Але хто цей ворожий елемент? Як пояснити людям, хто саме є для них ворожим елементом?» – і Сталін важко зітхнув. Згадалися робітники Іжевська, які йшли на смертний бій з червоною робітничою армією, проти робітничої дивізії Чапаєва… під червоним прапором революції... Робітники під червоним прапором билися проти робітників також під червоним прапором… Прикрий епізод. Вимагає пояснень. Але якщо втягуватися в пояснення, то… Можна заплутатися, а такі мудрагелі, як Бухарін, одразу ж втягнуть тебе у порожню балаканину, якій не видно кінця і краю. А потім ці мудрагелі все зведуть до компромісів.
Бухарін завжди бубонить про компроміси, про те, що людям весь час щось потрібно пояснювати, а Ленін завжди був однозначним: «Ніяких пояснень! Жодних! Хто не з нами, той проти нас! Кожен, хто проти нас, підлягає знищенню! Жодних компромісів!».
Так, план Леніна найбільш прийнятний і зрозумілий для робітників, хоча ніяк не вкладався поряд із панським костюмчиком і краваткою Леніна... Можна було б попрацювати над ним… Але! План Леніна відомий кожному партійцю. Усі з ним носяться, як з Біблією. А потрібен план Сталіна! Такий же суворий і зрозумілий для робітників, але у військовому френчі. Як того вимагає ситуація…
Несподівано пригадався Троцький. Також у військовому френчі. Він немов вигулькнув із-за спини Леніна і лукаво підморгнув... Згадка про Троцького остаточно зіпсувала настрій Сталіну. Він ненавидів Троцького, але терпів його з доброзичливою посмішкою під вусами, підкоряючись партійній дисципліні.
Енергійний і напористий Троцький також не терпів компромісів: «На війні або ти перемагаєш, або тебе перемагають. Іншого не дано. Всі розмови про компроміси ведуться тільки для того, аби приспати пильність ворога, а потім, вибравши вдалу мить, нанести йому рішучий удар!». Він здавався відкритим і чистим революціонером, вмів знаходити переконливі слова і це завжди приносило йому успіх і владу над простими людьми. Аби підкреслити свою войовничість, Троцький з першого дня революції одягнув строгий військовий френч, але в цьому френчі він був більше схожим на шарлатана з Привозу, а не на енергійного фельдмаршала, який скеровує свої армії у переможний наступ. І саме цю фразу, «шарлатан з замашками фельдмаршала», Сталін необережно видав у якійсь тривіальній розмові з Леніним. Пам’ятається, Ленін тільки хмикнув у відповідь і перевів розмову на щось інше. Згодом Ленін, несподівано для троцькістів, підтримав на пленумі пропозицію Бухаріна про призначення Сталіна першим секретарем партії. Після пленуму Ленін підійшов до Сталіна і тихо сказав: «Надіюсь, у тебе, Коба, не буде фельдмаршальських замашок». Підтримка Леніна на пленумі викликали у Сталіна неабияку злість, бо найбільше, чого він не хотів у той час, коли революція переможно крокувала безмежною імперією, то це бути партійним секретарем, «хлопчиком на побігеньках». У своїх сокровенних мріях Сталін бачив себе саме фельдмаршалом, в добротному білому мундирі з золотими погонами, з люлькою в руках. А за його спиною, за спиною непохитного фельдмаршала, крокують його, Сталінські непереможні армії… Але на тихі слова Леніна Сталін тільки приязно посміхнувся і кивнув головою.
Згадав про натоптану ароматним тютюном люльку, яку тримав у руках, і, хмикнувши, пішов до столу по сірники. «В того шарлатана із замашками фельдмаршала ніколи не було планів. Жодних, – Сталін затягнувся тютюновим димом. – Але в нього добре працює чуйка і він вміє ловко видавати чуже за своє. В цьому Троцький неперевершений. Треба визнати».
Глянув на викладені по всьому столу акуратними рядочками стопки документів з доповідями від дипломатів, розвідників, чекістів. Такий собі своєрідний пасьянс. І вмить забув про Троцького. Очі, вже вкотре за цю ніч, вперто чіплялися за товстий пакет з документами, що лежав посеред столу. На пакеті прикріплена записка від австрійського комуніста: «Третього лютого у Відні різношерсті націоналістичні організації України об’єдналися в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), яку очолив полковник армії УНР Євген Коновалець. Документи про план діяльності організації в додатку». Сталін аж скрипнув зубами, втупившись поглядом у записку. «Ось тут, саме тут криються корені затятої впертості, з якою українські селюки відмовляються здавати державі зерно за встановленими цінами. Цим жмикрутам байдуже до проблем революції, їм начхати, що робітники в містах голодують. Хочуть спекулювати хлібом і диктувати свої умови. Диктувати кому? Мені? – аби вгамувати емоції, Сталін відірвав погляд від документів і глибоко затягнувся тютюновим димом. – Вони надіються на повернення старих порядків. Сидять на своїх лантухах із зерном і ждуть. І що з цим робити?».
Похмурі спогади новою хвилею здійнялися в розбурханій пам’яті. Будучи першим наркомом у справах національностей, Сталін вправно розрулив ситуацію на Кавказі і швидко приборкав там непокірні елементи, а ось Україна несподівано вчинила шалений опір. Перший же з’їзд Рад в Києві, який було скликано за його, Сталіна планом, сформував тимчасовий орган управління Україною – Центральну Раду, в якому більшовики несподівано опинилися в абсолютній меншості. Разом із Центральною Радою в одну мить виникла і нова держава – Українська Народна Республіка. Це несподіване породження революції не вписувалося у плани російських революціонерів… Сталін ніколи не забуде емоційного ступору, в який впав Ленін, отримавши звістку про створення УНР. «Це підлість! – вигукнув нарешті вождь на німе питання Бухаріна «І що з цим робити?». – Назвати буржуазну республіку "народною", аби… Аби далі безкарно грабувати нещасний народ! Це – нелюди! А з нелюдами потрібно боротися безпощадно! Без жодних компромісів! Ти, – Ленін ткнув пальцем у груди Сталіна, – повинен швидко організувати новий з’їзд Рад в якому ми, більшовики, повинні мати безумовну більшість, навіть якщо це вимагатиме надзвичайних заходів. Затям Коба: будь-яких заходів! Не зупиняйся ні перед чим! Революцію роблять не в білих рукавичках, а твердою, залізною рукою! Для нас сьогодні головне – це організувати на Україні новий робітничий з’їзд Рад! Без буржуїв! А вже новий робітничий з’їзд Рад сформує правильний уряд. Затям, Коба, ці слова – «правильний робітничий уряд». Навіть якщо там не буде робітників!».
Але віроломні українці оголосили, що Центральна Рада складається саме з представників робітничо-селянського класу та передової інтелігенції, які достойно представляють і солдатські інтереси, а отож, на їхнє переконання, більше ніяких з’їздів не потрібно. Сталіну довелося докладати чимало зусиль, відволікатися від нагальних справ у вируючій Росії, в якій назрівав голод з його безумними погромами, аби таки організувати в Києві новий робітничий з’їзд і нейтралізувати хитрих українських есерів. На з’їзді в більшості були більшовики…
Всю дбайливо вибудувану Сталіним конструкцію в одну мить розвалив нетерплячий Ленін. Пригадалася нервова реакція Леніна на останні радикальні кроки Центральної Ради: «Ні і ще раз ні! Все! Тепер ніяких з’їздів! Досить говорильні! Ніякої самостійності для України! Їхня самостійність задушить нашу революцію! Ультиматум і ніяких переговорів! Тільки ультиматум і війна! Навіть, якщо вони погодяться на ультиматум, то все одно війна! Війна і тотальна зачистка всіх непокірних елементів! Треба в зародку задушити цю вічну хохляцьку впертість! – і ткнув пальцем у Троцького: – Ти повинен направити на Київ війська».
Троцький несподівано заартачився, мотивуючи свою незгоду тим, що в українців досить сил для опору, що практично вся загартована в боях царська армія, яка дислокується в Україні, присягнула на вірність УНР, а в них, в російських більшовиків, не так уже й багато вірних революції солдатів. На що Ленін злісно процідив: «То направ в Україну матросів! Бо навіщо ми тоді революцію робили? Аби теревені розводити? Чи поплакатися в жилетку?». І Ленін нагадав Троцькому його ж необережний сентиментальний спогад про юність, коли той намагався перекласти на українську мову байки Крилова. Збентежений Троцький почав запевняти у своїй відданості революції і, водночас, намагався переконати, що у взаємовідносинах з Києвом потрібно бути дуже обережним. Бо поспіх може тільки нашкодити. Сталін мовчки спостерігав за цією перепалкою.
̶ При вирішенні проблеми із хитрими хохлами, які зі зброєю в руках готові померти на своїх лантухах із зерном, – пробурмотів Сталін, пускаючи навколо себе густі клуби тютюнового диму, – Льова був обережним, але не рішучим… Вова був рішучим, але не дуже обережним… А тобі, Коба, потрібно бути і рішучим, і обережним. Отак, – і несподівана думка прояснила похмуре обличчя Сталіна. – Слухай, Коба, а чи не варто тобі взагалі наплювати на …формалізм, чи як там його… З тими планами. Треба підібрати людей і кинути їх у бійку. А ти, Коба, стоятимеш над бійкою і спостерігатимеш, як карта ляже. Ото й усі плани. А почнемо з цього…
Сталін витягнув із глибини шухляди затертий руками і поглядами папірець, ще раз прочитав короткий друкований текст, задоволено посміхнувся і обережно поклав його на товстий пакет з документами про ОУН: «6 січня король сербів, хорватів і словенців розпустив парламент, заборонив діяльність всіх політичних партій і відмінив Конституцію 1921 року…».
̶ Правильний хід. Конкретний. І цей вдалий хід можна перекласти на наші реалії, а це забезпечує виконання усіх наших планів. Планів партії... Хм... Планів партії… А може планів товариша Сталіна? – і Сталін виразно побачив себе у білому фельдмаршальському мундирі, на якому сяяли золоті погони, з люлькою в руках. А за ним стояла величезна, наїжачена зброєю непереможна армія.
Сталін задоволено посміхнувся і постукав пальцем по теці з проектом першого п’ятирічного плану, з якого мала розгорнутися індустріалізація країни. А індустріалізація дозволить створити величезні армію, яка буде переможно крокувати світом. І нести ідеали комунізму.
– Але спочатку ми зробимо ось так: силою, через коліно, зламаємо всіх впертюхів, починаючи із жадібних українців… А потім… – його погляд несподівано вихопив сірий конверт на зеленому сукні стола, який виглядав з-під доповідної від Ленінградського Надзвичайного Комітету.
Зацікавлено витягнув з конверта кілька аркушів, вирваних із зошита і заповнених дрібним каліграфічним почерком. Лист починався з таблиці, в якій приводилися прізвища, а напроти кожного прізвища виводилася оцінка науковця і подавалася степінь його лояльності до радянської влади. Далі в листі пояснювалася ситуація, яка склалася в середовищі науковців: «…На сьогодні квантова теорія, народження якої з самого початку двадцятого століття збурило практично весь респектабельний науковий світ, вже достатньо сформувалася математично, її формалізм достатньо прозорий і вона поступово затверджується в різних розділах фізики. Тільки обережність фізиків поки що утруднює проникнення цієї теорії в інші природничі науки. Та це справа часу. Але на моє глибоке переконання, саме парадоксальність квантової теорії несе в собі загрозу для марксистського діалектичного розуміння світу у філософському аспекті. Саме парадоксальність квантової теорії може зламати тонку грань, яка відділяє справжню науку від клоаки релігійного містицизму. Я намагався виступити проти поширення квантової теорії взагалі і затаврувати її, як ганебний прояв креаціонізму, але у відповідь почув лиш кепкування. І ось мені стало відомо, що ряд авторитетних науковців рекомендували підготувати підручники з квантової теорії. Ці науковці виділені мною окремо в загальній таблиці лояльності».
Сталін відірвав погляд від листа. Він аж почервонів від хвилювання. Згадався болісний епізод, який мучив його і який безуспішно намагався викорінити із своєї пам’яті.
Десь місяць тому Сталін хотів обговорити з Бухаріним якусь справу і зайшов до нього в кабінет. В кабінеті, крім Бухаріна, розвалилися в кріслах Зінов'єв з Каменєвим і всі слухали якогось самовпевненого на вид хирлявого чоловічка.
̶ В тебе щось нагальне? – запитав Бухарін, жестом зупинивши чоловічка.
Як з'ясувалося згодом, цим хирлявеньким чоловічком був Мандельштам, професор теоретичної фізики Московського університету. Від того нетерпеливого жесту Сталін вмить зупинився в проймі дверей.
̶ Та… – Сталін затнувся від насмішкуватих поглядів однопартійців і безпорадно ляпнув: – А про що тут розмова?
̶ Про переклад на російську мову книги Шредінгера, – Бухарін знову, вже відчепно, махнув рукою Сталіну. – Квантова теорія. Вища математика. Вибач, Коба, але це не твоя парафія.
̶ Квантова теорія – це навіть більше, ніж вища математика, – зарозуміло підпрігся Каменєв, а Зинов’єв тільки хихикнув, зверхньо глянувши на Сталіна.
І вони знову зосередили увагу на московському професорові, забувши про Сталіна, який все ще стояв у проймі дверей.
̶ Добре, – глухо пробурмотів Сталін, густо почервонівши, і зробив крок назад.
Сталін тихо зачинив за собою двері. Йому знадобилась пауза, аби видихнути образу і випростатись, а далі вже впевнено, з камінним виразом на обличчі, закрокував кремлівським коридором, яким заклопотано снували десятки працівників центрального партійного апарату з теками в руках.
Революція закінчилась. Зима громадянської війни, що потужними хурделицями вирувала гігантськими просторами колишньої імперії, вгамувалася і тихо осіла в архівах історії. Революція перемогла і почався хаос невизначеності. Центральний Комітет, мозковий центр революції, був вщерть забитий планами, які повинні були відповісти на дуже просте питання: «Що робити далі?». Відповідей було безліч. Автори планів звично занурилися в інтриги. Інтриги створювали хаос законів, постанов і резолюцій, які виходили з надр Центрального Комітету з підписами інтриганів. Хаос революційних планів, в якому жили вчорашні вожді революції, арктичним холодом почав розповзатися просторами величезної держави, яка, видихнувши угар громадянської війни, з підозрою почала оглядатися навколо у пошуках винних в цьому хаосі. Бо теплої весни і обіцяного багатого врожаю, одразу ж після перемоги революції, не спостерігалося.
Сталін, відсторонений улюбленцями партії від боротьби планів та амбіцій, теплими словами підтримував всі конкуруючі гурти, які в запалі боротьби не помітили, коли конкуренція переросла у відкриту ворожнечу. Саме тоді Сталін зробив висновок, що конкуренція завжди стоятиме на заваді побудови нової держави.
В запалі боротьби вчорашні вожді революції проґавили ту мить, коли почали зникати загартовані в боях партійці з апарату ЦК, які з галасом і безцеремонно штовхалися в кремлівських коридорах. А замість галасливих і безцеремонних партійців кремлівські коридори почали заповнювати тиха молодь «з народу».
̶ Йосипе Віссаріоновичу!
Сталін зупинився і здивовано оглянувся. До нього поспішала легенька, як сонячний промінчик, жіночка з великими чорними очима, які проникали своїм поглядом у найпотаємніші глибини чоловічої душі і владно приборкували найменшу спробу опору.
̶ Йосипе Віссаріоновичу, я вчора передала вам документи від Академії Наук, бо у фінансовому відділі сказали, що потрібна саме ваша віза. Я можу їх забрати?
̶ Не зараз, – м’яко проговорив Сталін, гамуючи розбурхані емоції. – Мені треба ознайомитися з ними... З тими документами... Зрештою, ви можете прискорити цей процес. Прямо зараз. Саме ви можете прискорити процес становлення науки у нашій юній робітничо-селянській державі.
Це була ейфорія! Сталін зрозумів, що механізм, який він так довго налагоджував, нарешті запрацював. Запрацював! Залишився тільки один болісний епізод, як ложка дьогтю в бочці меду…
З того часу Сталін перестав заходити до кабінетів улюбленців партії. Спокійні і виважені молоді партійні функціонери «з народу» повністю заповнили собою кремлівські кабінети.
̶ Правильно, дуже правильно мислить молодий науковець. Треба… Треба сильною і впевненою рукою очистити науку також… від… Від теорій, від яких простому народу ні холодно, ні жарко. Від тих теорій, які не приносять користі революції, а навпаки, можуть нашкодити їй своїми несподіваними викрутасами. І цьому молодому науковцеві треба обов’язково допомогти, – Сталін ще раз уважно перечитав таблицю, в якій молодий науковець показував степінь лояльності його колег до радянської влади, тоді обережно поклав лист назад у сірий конверт і взяв червоний олівець, – Це дуже нагальна справа. Першочергова. Саме наука, правильна наука, буде рушійною силою соціалістичної революції... Та головне, що сам народ повинен визначити… нелояльних до радянської влади. Як там сказав товариш Ленін: «Жовтнева революція, то тільки переддень великої соціалістичної революції». Отож, все тільки починається. Це буде гарна бійка і я в ній повинен бути переможцем... Я буду переможцем.
Сталін, задоволено посміхаючись, знову підійшов до вікна, за яким із сірого світанкового мороку починався новий день. З понурими холодними дощами глибокої осені. Але в цьому світанковому мороці Сталін вже виразно бачив стрункі шеренги крокуючої непереможної армії. Його армії.
̶ Ну ось, все склалося, – разом із тютюновим димом Сталін видихнув залишки сумнівів і впевненість розлилась приємним теплом, зігріваючи великою надією.