Вкотре громадяни ризикують Україною, а вже потім власними макітрами. Шлунок нації повірив "неправильним" чужим авторитетам. Статтю про нього, що так і була названа "Шлунок нації", я написав 17 вересня 2018 р.
Оскільки ж, шановні читачі, по-перше, багато хто з вас не любить витрачати час на переходи за посиланнями (часто я сам такий); а по-друге, я дуже хочу, щоб ви все-таки прочитали про шлунок нації, – то ж я дозволю собі навести нижче цю коротеньку статтю повністю разом з ілюстрацією. Отже.
У кожної нації (не тільки української) більшістю є пасивна інертна маса – шлунок, образно кажучи. З кого складається шлунок? Ну, звичайно, з дурнів. Куди ж без них! А також із людей, що на відміну від дурнів є розважливими в побуті, але які абсолютно не можуть раціонально мислити на теми, що хоч трохи віддалені від їх побутових проблем. Тобто із людей обмежених. Прикладом останніх може слугувати трактирник із роману Мігеля де Сервантеса "Дон Кіхот". Той самий трактирник, який сміявся з дурнів, які вірили у велетів, хоч, на його думку, кожній людині при доброму розумі, відомо, що "велети у нас в Іспанії давно вимерли, а живуть лишень десь далеко в заморських краях".
Отже, шлунок сам мислити не може, але охоче і добровільно прислухається до авторитетів, зокрема, під час виборів. У здорової нації шлунок прислухається до правильних авторитетів. Шлунок же хворої нації прислухається до неправильних. У нас в Україні відбувається останнє. Оскільки ж шлунок нації за природою своєю інертний, то змусити його змінити авторитети дуже важко. Цей процес для нації важкий і хворобливий. Спочатку шлунок має перестати слухати будь-яких авторитетів і почати думати сам. Для нього це неприродний процес – він розладнується, його проносить і т. п. Лише після цього неприємного хворобливого стану шлунок заради самозбереження й оздоровлення починає шукати собі інших авторитетів, на яких можна було би перекласти процес мислення, а собі залишити природний процес травлення. Якщо, на щастя, шлунок знайде собі правильних авторитетів, нація досягає добробуту й процвітання. Природна інерція шлунку тоді теж працює на благо, зберігаючи вірність авторитетам та їх ідеалам.
До речі, одна з головних задач московитської гібридної війни полягає у тім, щоб розладнати шлунок здорової нації, змусити його відмовитися від своїх авторитетів і прислухатися до московитських.
Кінець цитованої статті.
Що робити
По-перше, шлунок нації потрібно захистити від шкідливих харчів. Посадити його на дієту. Це означає, що його треба уберегти від споживання ворожої продукції. Найперше, від спеціально винайденої для шкідливого впливу на нього продукції – такої, наприклад, як телешоу Зеленського. У цих шоу шлункові навіювали відчуття не тільки його власної дурості (що недалеко від правди), але й поголовної дурості всієї української нації, разом з її старими авторитетами. Таким чином, шлункові навіювали неповагу до власних національних авторитетів і повагу до чужих авторитетів, що є ворожими українській нації.
По-друге, і це очевидно, шлунок можна лікувати тільки спеціально для нього винайденими ліками, а не, скажімо, ліками для серця чи голови. Ці ліки мають бути пристосовані для оздоровлення органу травлення, а не мислення, як це робилося досі. Розробка цих ліків має стати першочерговою задачею розуму нації, бо не тільки шлунок не може існувати без голови, але й голова – без шлунку.
Тематична добірка
Шлунок демократією не лікують 2
Шлунок нації розладнався