"Йшли корови із діброви, ..."
(народна пісня).
Мені пригадалися слова про корів, що йшли з діброви, коли я вийшов з автобуса на одній із київських зупинок, а за мною слідом вийшли дві огрядні жінки із сумками. Я та всі, хто вийшов переді мною, пішли на інший бік вулиці переходом "зеброю", але ці дві намітили собі ціль на тій стороні й посунули до неї навскіс через проїжджу частину й газон. Навпростець. Коли я вийшов на тротуар, вони вже були попереду, йшли поруч, рука в руку, і перегородили тротуар від краю до краю. Спецзасобами для перекриття проходу в них були:
по-перше, дві сідниці надзвичайних розмірів у шир
і, по-друге, чотири сумки в чотирьох руках.
Попереду й позаду них одразу ж утворилися затори. Але самозваних регулювальниць руху це зовсім не обходило. Схоже, затори вони сприйняли, як природне явище, що жодним чином з ними не пов'язане. Добре, що проїжджу частину вони перетнули хоч і навскоси, але раніше, ніж там з'явилися машини, бо тоді, напевно, уже було б чути пронизливі автомобільні сигнали, виск гальм, глухі удари, скрежет металу, стогони й крики постраждалих. Але на щастя головна дія відбувалася на тротуарі, де досвідчені й умілі пішоходи просочилися повз вищезгадані спецзасоби, зійшовши з тротуару на газони. Так вода знаходить собі нові шляхи, якщо перегородити ручай.