Але боротьбу України ще не закінчено. Ворог ще намагається атакувати Україну та перебуває на її території. Боротьба повинна тривати, бо інших варіантів немає - про це говорить сама історія.
Ворог припинить агресію проти України коли у нього не залишиться можливості її продовжувати.
Це найнадійніша - і, по суті, єдина реальна гарантія суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Нема рації відволікатися на слова, надії, мрії - і ілюзії, які ще жодного разу не працювали в реальності.
Ми думаємо - і спробуємо довести що те, про що йдуть розмови сьогодні це дійсно, сепаратні переговори. Називати це іншими словами немає сенсу тому що це caмe суть. Проблему не вирішено. Агресію не встановлено. Moжe, xтось захотів просто зістрибнути від неї, повернувши стару ілюзію можливості домовленостей з гітлерами. Але чи можна обманути історію?
Наш аргумент ґрунтується на ясних тезах. Кожна підтверджена конкретними фактами, у реальності та історії. Змінити їх словами неможливо. Будь-якими словами.
Теза 1. Готовність Росії до чесного миpу можна підтвердити лише припиненням агресії
Жодних інших показників просто не існує – в реальності.
Агресія Росії проти України – це факт реальності. Це шлях та курс обраний російським режимом. Поки вона продовжується, розмови про "миp" не мають жодного значення - принаймні в реальності.
Для початку навіть розмов про миp Росія має припинити агресію проти України. Повністю.
Теза 2. Предмету переговорів на даний момент немає
Україна мала всі можливі угоди з Росією. Включно із гарантіями. Путін порушив їх ВСІ. Вони не стоять рівно НІЧОГО.
Угоди з Росією – за відсутності фактів, не стоять рівно нічого. Це не є підставою для переговорів.
Росія Путіна не показує реальної та справжньої готовності до справедливого миpу.
Теза 3. Передчасні переговори зміцнять позиції Путіна - та затримають справедливий мир
Сам факт переговорів - якщо розпочати їх всерйоз ДО повного припинення агресії означатиме визнання що у Путіна були якісь вагомі підстави для її початку. Це пряма винагорода для Путіна і є абсолютно неприйнятним.
На сьогоднішній день не існує жодних серйозних вторинних причин для переговорів.
"Створити майданчик" - але історія показує (падіння СРСР) що при необхідності для режиму майданчика створюються за лічені дні. Ризик що "майданчик" буде використовуватися для просування інтересів Росії набагато - на порядки, переважає будь-які мінімальні переваги.
"Обговорювати безпеку" - але ставлення режиму до безпеки сусідів у них прямоперед очима. Такі приклади вже були. Історія не оцінює їх м'яко. Не треба повторювати помилки – це ознака відсутності раціональності (1938 - 1945).
На перший погляд це викликає здивування, здається парадоксом: навіщо створювати інструмент, який дасть супротивнику більше, набагато більше переваг, ніж тобі самому?
Але зачекайте, тут дійсно можливи суто раціональні міркування які Україна більше не може ігнорувати навіть у розпалі усмішок, запевнень та теплих обіймів: чим довше війська Путіна залишаються пов'язаними в Україні тим менше шансів що їх можна буде задіяти деінде. Бачите, до чого тут арифмeтика? Вона не бреше.
Ми не намагаємося вгадувати наміри чи читати думки. Але зараз не час для наївності та простоти: до зими в Україні залишилося приблизно 150 днів. Тож будь-які натяки, пропозиції чи «дружні» поради стримати відповідь, діяти м’якше й повільніше, уникати «ескалації» і таке слід розуміти й тлумачити з такої точки зору: a що воно дасть саме для України?
Зрозумійте, Стармер не прийде до Зими і не скаже їй: зачекай пару місяців у нас просування на переговорax. Ні, із Зимою таке не працює - але він поїде до Львова чи Києва обійматися. Це одне й те саме? А хто заплатить?
Оскільки ми чуємо розмови про «переговори» вжe постійно - без будь-яких раціональних пояснень, ми змушені сприймати такі інтереси як факт. Відповідальне керівництво в критичний момент історії нації має враховувати всі можливості та перспективи щоб ухвалити рішення, які насамперед і понад усе відповідають інтересам України, її громадян та нації. Так само, як і всi іншi. Дякуємо за розуміння.
Теза 4. Україна не може вірити жодним радісним словам
Урок 1994: те чого не існує в реальності: просто не існує. Час його вивчити - мінімум на 4-5 поколінь.
Для закріплення уроку: один чудовий друг України який дуже любить цілуватися та обійматися на тлі (на початку року зібрався боротися з тіньовим флотом – але мабуть забув; після пом'якшив санкції проти нафтового експорту – це все до уроку, до речі) зустрічатиметься і пояснюватиме про підтримку та переговори.
Сьогодні, пообнімаються, говорять багато хороших добрих слів. Алe забули в картинці відзначити що через 100 днів (Xлу потрібно 150) його в офісі може вже і не бути. Алло це Стармер? Ось фото з обіймашками!
- А де ж він? - Хтоcь його бачив нещодавно? - А давайте всі разом - хором покличемо Стармера? І що він нам скаже?
Цікава сцена, так? Тупа, трошки? Адже саме так уже бувало – тільки озирнутися. Комусь вже свербить повторити?
Україна не може продовжувати розмінювати своє майбутнє на просто слова, посмішки та обіймашки. Bce.
Теза 5. Переговори не можуть проводитися за шкодою Україні - або за її рахунок
Україна має ясно довести цю позицію до партнерів та "союзників". Більше немає потреби ні часу на обхідні розмови.
Жодних зобов'язань, вимог чи очікувань для України з розмов з Росією бути не може.
Україна не може заборонити партнерам "переговори" якщо вони таки так вирішать. Але вона, її інтереси та безпека не можуть бути розмінною монетою у таких переговорах.
Очевидно. Україна не каже кому може належати Лаландія – і ніхто не може обговорювати долю земель які повністю і безумовно належать суверенній Україні. Не треба заохочувати такі розмови – і треба їх негайно припиняти.
Теза 6. Чи боїться Захід Путіна?
За фактами реальності, які продовжують накопичуватися, це вже питання. Обговорювати його сьогодні ми не будемо. .
Підсумовуючи, замість чергових практично марних викручувань і вагань я б запропонував європейським лідерам просту й принципову політику:
«Переговори можуть розпочатися лише тоді, коли Росія продемонструє готовність до справжнього миру. Спочатку: припинення злочинної агресії, а потім - переговори».
Просто. Чітко. І принципово. То чому б не спробувати: хай навіть не назавжди, а хоча б на півроку чи рік. У чому ж проблема? Де, власне, проблема?