«Тілесний» дискурс сьогодення охоплює майже всі галузі «прикладної» культури – від літератури і мистецтва до театру і кіно. Банальна істина вкотре дивує, коли стикаєшся з нею у більш камерних, інтимних «місцях друку», як-от у випадку з цією книжкою.
«Русла зап’ясть» Ольги Ольхової – справжня інтрига у сьогоднішній літературі, де форма не завжди співпадає із вмістом, а за випадкову подібність героїв до реальних персонажів треба вибачатися. Натомість у даному випадку це надзвичайно «тілесна», інтимна, відверта поетична книжка, з просуванням вглиб якої довіра до авторського світу наростає, будучи темпорована у самому тексті родимками, які, відокремлюючи розділи, так само кількісно більшають.
«Родимки — пояснює авторка в одному з інтерв’ю, - це з одного боку метафора родової пам’яті, історії («проступають на тілі мІста його і мої родимки»), а з іншого той же тілесний натяк на оголеність, адже родимки зазвичай можна побачити лише на відкритих частинах тіла».
Отже, вишукано наразі все – від текстів, поетичної графіки, формату арт-буку, оформлення чорно-білими фото, і навіть оголена натурниця – авторка? лірична героїня? – не ілюструє, а доповнює тексти. Так звана музик сфер у поетки – майже на кожному кроці в її рідному місті, де зійшлося минуле з майбутнім, а сьогодення лунає справжньою симфонією. «Високе «ля» з гілЛЯки, що над лавою, / глибоке «до» вже підняте з землі, — / ця яблуня з містичною поставою, / як диригент в софітовій імлі».
До порівняння просяться і графічна вишуканість збірки «Алкоголі» Аполінера і символіка «Лебедя» Малярме, і «Сад нетанучих скульптур» Ліни Костенко, і «Баляди буднів» Івана Драча. А все тому, що звичну геополітику тут замінено на геопоетику, коли кожен з наших країв гомонить не кількісно, а якісно, і наразі голос авторки – це й чудова візитівка луцького топосу, і модерне звучання традиції.
Ольга Ольхова. Русла зап’ясть. – К.: Саміт-книга, 2020
Ілюстрація: Юрій Соломко