21 квітня 2019 року країна обрала новим президентом шоумена Володимира Зеленського. За нього проголосували рекордні 73%.
Одним з наріжних каменів його передвиборчої програми було народовладдя – щось не зовсім зрозуміле для людей, але дуже привабливе. Передбачалось, що народ самостійно керуватиме країною через інструменти референдуму, всенародного схвалення-несхвалення законів тощо.
Але перші ж дні перебування Зеленського на посаді президента ознаменувались зворотніми процесам – спробами узурпувати владу. Пізніше він отримав відкоша від Конституційного суду, який виніс вердикт щодо неконституційності його ініціативи посилити свої повноваження можливостями одноосібно призначати керівництво ДБР та НАБУ.
Зупинено й наступ на Верховний суд з метою його фактичного підпорядкування президенту. Він вирішив вдвічі скоротити чисельність суду, при цьому звільнити неугодних суддів, а також позбавити прав громадян вносити касаційні скарги на рішення судів нижчих інстанцій.
В цьому випадку він теж отримав відкоша від КС – судді визнали дії президента посяганням на незалежність судової влади.
Призначений президентом Генпрокурор зупиняє реформу, яку почав його попередник, отримує додаткові повноваження, скасовує прокурорське самоврядування і незалежність прокурорів.
Згідно з існуючим проектом змін до СБУ ця структура перетворюється на суперструктуру в руках президента – кручу верчу на опозицію натравити хочу.
Узурпація влади відбувалась за путінським сценарієм. Зеленський теж розставляв на ключові посади відданих собі людей нехтуючи фактором професійності – Баканов, Венедіктова, Рябошапка. Ці люди – на 100% свої. Прямо як у Путіна.
Узурпувати владу Зеленському допомагає монобільшість. Ці 254 “зелені чоловічки” одразу ж кинулись корегувати регламент Ради, вихолощуючи звідти права опозиції.
Монобільшість в контексті виконання обіцянок народовладдя прийняла закон про імпічмент президенту. Здавалося б добре, але насправді в цьому законі зацементовано недоторканість першої особи держави, неможливість довести імпічмент до кінця й усунути президента від влади.
Обіцянки запровадити в Україні народовладдя обернулись наступом на демократію і зміцненням одноосібної влади президента.
За останній рік зміцнилась ще одна характерна риса української політики – вплив олігархів.
У попередні роки вони були відсунуті від влади через непотрібність їх послуг для попереднього президента. Адже він сам був людиною не бідною, власником всесвітньо відомого бренду, який легально працює в Україні і продає продукцію усюди.
Попередній президент з своїх легальних доходів міг сам профінансувати свою передвиборчу кампанію. Так і було. Більш того з власних коштів він фінансував армію у найбільш критичні часи.
Новий президент Зеленський обійтися без послуг олігархів не в змозі. Ще у передвиборчий час уся країна розуміла, хто стоїть за Зеленським. Але засліплені новим і молодим обличчям, перебуваючи в полоні надій і сподівань, злегковажили його повною залежністю від олігархів.
Тепер маємо що маємо. Новий уряд Шмигаля є урядом олігархічного консенсусу. Там представлені інтереси головних олігархів країни, імена яких занадто відомі, щоб їх називати. Ці акули своїми хижими щелепами вже розтягнули монобільшість в Раді під себе.
Підтвердженням залежності президента від одного з олігархів є затягування з голосуванням по ПриватБанку з метою отримання кредиту МВФ на подолання наслідків економічного спаду і епідемії.
Через рік після зміни влади олігархи взяли реванш і повернули свій вплив на владу.
Першу частину статті читайте тут https://site.ua/volodymyr.manko/27564-rik-vtrachenih-nadiy-chastina-1/
Третю тут