У Росії прорахували, що контури обмежувальних «червоних ліній» виписані дуже нечітко, а це дає Путіну можливість агресивного маневрування, прикриваючись засобами масової дезінформації, корупцією в середовищі європейських політиків, кібер-втручанням та традиційним для росіян шпигунством. Нездатність країн західної демократії відстоювати існуючі міжнародні угоди, може підштовхнути РФ на нові акти неспровокованої агресії на європейському континенті. РФ грає з Україною в довготривалу гру, виснажуючи її людські, фінансові і матеріальні ресурси та прикладаючи величезні зусилля для того, щоб заблокувати її соціально-економічний розвиток. Частина європейських держав, на жаль, розглядає гібридну війну Росії з Україною, як якусь нав’язану їм абстракцію, котра їх не дуже стосується, але від якої і відмахнутися непросто.
Конфлікт Росії з Україною – це обмежена війна з необмеженими путінськими цілями. Москва застосовує будь-які доступні для неї засоби, щоб Україна стала слабкою і роз’єднаною державою. Вишукуючи точки уразливості Української держави в економіці, збройних силах і державному управлінні. Почавши агресивно втілювати свої шовіністичні плани, РФ водночас неспроможна забезпечити російському суспільству задоволення основних потреб і доступність якісних послуг. Корупція, хабарництво і кумівство – стали головними причинами, через які демократія виявилася несумісною з владою в РФ.
Росія, країна з такою величезною територією, природними і людськими ресурсами, повинна мати економіку, яка б, як мінімум, вдвічі переважала італійську. Однак Путін і його оточення вибрали шлях «кошмарення» світу й кривавих війн, замість того, щоб приєднатися до цивілізованих демократій. За більше ніж 20 років «царювання» Путіна, Росія отримала від продажу газу і нафти до Європи трильйони доларів. Та усі ці незліченні скарби бездумно витратили на військову агресію в Україні, Грузії, Чечні і Сирії. В сьогоднішній Росії, як і колись в СРСР, не видно усміхнених облич. Люди в магазинах і на вулицях мають такі «кам’яні» погляди, ніби їх через декілька годин поведуть на розстріл. Путін, в намаганні повернутися до багатополярного світу, перекреслив всі ті невеликі здобутки РФ на шляху її просування до хоча б слабенької демократії, які існували колись в часи колишнього президента Єльцина. А за відсутності політичних і економічних свобод, російське населення не може не відчувати себе ущербним і обділеним. Адже частині його вдалося побувати за кордонами путінської імперії, і вони там побачили, як можуть жити люди в демократичних країнах, якщо їм не заважають розкрити свій потенціал.
На жаль, дехто на Заході вважає, що стримувати російську загрозу можна, поступаючись їй. Це є помилкою, яка вже неодноразово доводилася історією. Європейські політики повинні усвідомити, що лише жорстке стримування РФ здатне гальмувати її імперські амбіції.
До багатьох лідерів західного світу, на жаль, поки що ще не доходить, що по-справжньому допомагати Україні відбити російську агресію потрібно не тільки тому, що Захід має зобов’язання перед нею, котрі чітко зафіксовані в Будапештському меморандумі. А й ще тому, що це один із головних елементів їх власного виживання. Сьогодні в світі існує декілька диктаторських режимів. В Росії, в Північній Кореї, Венесуелі та ще в ряді держав. Але з усіх перерахованих тоталітарних країн, тільки РФ є смертельно небезпечною для всього світу.
Найкращим рецептом стримування агресії РФ – є дати їй відчути, що проти неї діє сила, котра в разі необхідності, здатна силовими методами зруйнувати її агресивні плани не тільки в Україні, але й по всьому світу.
Путін все зробив для того, щоб епоха після Холодної війни поступилася місцем новому, більш небезпечному світу, у якому Росія постійно кидає виклики. Путін вирішив стверджувати «велич» РФ не за рахунок її сили, а вишукуючи слабкі сторони у свого противника. І розуміння того, як він це робить, має вирішальне значення для протистояння Заходу з РФ.