- Будівля от-от розвалиться! Тільки включаємо грохоти й дробарки – колони вібрують так, що аж страшно всередині залишатися! Терміново приїжджайте! Не знаємо, що робити!
Так ранком одного з дванадцяти тисяч моїх робочих днів кричав мені в телефон якийсь інженер збагачувальної фабрики, де недавно була введена в експлуатацію багатоповерхова промислова будівля. Я намагався прояснити ситуацію уточнювальними запитаннями, але нічого путнього не виходило. На іншому кінці дроту вирували емоції. Дуже негативні, до того ж. Що ж, наступного дня я був уже на фабриці – ходив, роздивлявся, шукав, де ж ті колони, які от-от заваляться від динамічного впливу промислового обладнання. Шукав і не знаходив. Нарешті, знайшов додзвонювача, що повідомив про аварійний стан новозведеної будівлі.
- Де ж та колона, що так вас налякала? – Спитав я, починаючи вже дратуватися.
- Зараз покажу. – Сказав інженер й повів мене заплутаними шляхами до небезпечного місця.
Ми увійшли до вбудованого приміщення, де розташувалася якась служба.
- Ось!
Мій провідник показав мені на масивну сталеву колону, на яку місцеві квітколюби приварили кільце з держаком із тонкого прута (мабуть, діаметром 8 мм). В кільці був горщик з домашньою квіткою. Горщик коливався у всіх напрямках з великою амплітудою. Я приклав долоню до поверхні колони й не відчув жодної вібрації. Вона, звичайно, була, але дотик занадто грубий прилад, щоб її виявити. Але місцеві вмільці, самі того не усвідомлюючи, зробили надчутливий прилад – маятник, що був налаштований на частоту вібрації колони.
- Це резонанс. – сказав я – Приваріть підкоси з такого ж прутка до своєї підвіски – й горщик не коливатиметься.
А сам подумав: жаль, що неправдиві повідомлення про аварійний стан не переслідуються кримінальним законодавством.
NB для фахівців. Моя порада щодо підкосів подана тут зі спрощеннями. До колони будь-кому нічого взагалі приварювати не можна.