Епізод 1. Парад
Йду прохідним двором. Я там часто ходжу. Біля під'їздів лавки. На лавках – баби. Сидять – пліткують, обмовляють. Але перехожим не чути. Досі було не чути. Але сьогодні одна з тих бабів виголошувала дурним голосом так, що чути її було й у квартирах, і на лавках біля сусідніх під'їздів, і випадковим перехожим, таким, як я:
– А той ... казав 300 мільйонів. Ми що, такі багаті, щоб 300 мільйонів на вітер викидати? Кому він потрібен той парад? Ми що, воювати з кимось збираємося? Чи рекламу Порошенку робити, яку він зброю виробляє? ...
Епізод 2. Чого її дратує все скляне
На автобусній зупинці стара баба виголошувала на суржику наступну промову:
– Кличко стєкляний міст побудував. Кому він потрібен той міст! Гроші нікуди дівати! Тут старі мости треба ремонтувати. А дахи протікають! Дома надо ремонтувати. А він стєкляний міст! А його брат стєкляний ресторан побудував. З жиру бісяться. Тут пенсії по 1400 гривень, а він – стєкляний ресторан будує!
Підійшов автобус і увірвав промову.
- Чого її так дратує все скляне? – подумав я й пригадав, що новий зелений президент обіцяв посадити всіх своїх підлеглих у скляний офіс та одягнути їх у шорти. Звісно, знайшлися охочі поглузувати. Чи не тому "1+1" перемикнув увагу на все скляне, що пов'язане з Кличками?
Епізод 3. Свиня й тхір
Київ. Десь тиждень тому їхав міським автобусом. Напроти мене сіли дві особи. Можливо мати й дочка, але не дуже схожі. Старша з виду була вилита свиня, молодша – тхір. Одягнені вульгарно. Виглядали задирливо й зарозуміло. Їх, начебто, розпирала зсередини зневага до всіх, хто був поруч.
Пригадались 88-й – 90-й роки, приблизно. В тодішньому Дніпропетровську. Московити знайшли наше місто придатним для відпочинку: Дніпро, пляжі, магазини, вдосталь фруктів, овочів та інших продуктів, ну, звичайно ж, вдосталь пива, вина, горілки. Ціни значно нижчі у порівнянні з курортними містами. Місцеві одразу дізналися, що понаїхали чужі: з вигляду вони були б звичайнісінькими алкашами, якби не зарозумілий вигляд і гордовита поведінка, що ніяк не пасувала до зовнішності алкашів. У крамницях із продавчинями вони поводились нахабно, ображали, повчали й принижували їх. Взагалі, демонстрували місцевим свою зверхність. Так виходило, що ми всі їм чимось зобов'язані, щось їм завинили.
Якось я мав нещастя сидіти в оперному театрі попереду літньої московитської пари. Опера була безнадійно зіпсована. Запах перегару, голосні розмови, оздоблені матюками, й лузання насіння, на зауваження не реагують, дивляться скляними очима – яка там опера!
Та повернімося до автобуса. Свиня й тхір хоч і не виглядали алкашами, але в усьому іншому були схожі на своїх земляків на відпочинку. Найперше, вони оглянули мене, прикидаючи, чи можна мене провчити. На моє щастя, схоже, вони вирішили, що я не дуже придатний для навчання об'єкт, і перекинулися на літню жінку-кондуктора.
- Кандуктар, дайтє нам білєти! – Крикнула свиня через пів автобуса, розвалившись на кріслі.
Кондуктор підійшла, продала й закомпостувала білети й зауважила, що могли б, мовляв, і самі підійти, бо вона за цілий день до всіх не набігається. Цього свині й тхорові тільки й було треба. Обидві почали пихато повчати кондукторку її обов'язкам. Кондукторка, мабуть, вирішила, що краще не зв'язуватись, і пішла на своє місце.
Я сидів біля вікна, підібгавши ноги під крісло, і в якийсь момент захотів сісти нормально, але права нога наткнулася на перепону. Глянув униз – свиня, що сиділа від мене навскіс, примудрилася дотягнутися, й поставити свою ратицю переді мною. Я мовчки відкинув її ногою вбік. Невдовзі місце поруч зі мною звільнилося й свиня простягла ноги під пусте крісло напроти. Тхір, свиня ... до того ж у вікно немилосердо пекло сонце – з мене було досить, і як тільки з протилежного боку за проходом звільнилося місце, я пересів туди. На моє ж місце й те, що було поруч, скоро сіла жінка з хлопчиком. Імовірно – бабця із внуком. Жінка сіла якраз супротив свині, й майже одразу виник скандал. Як я зрозумів, свиня знову сунула свої ратиці куди не слід. Жінка обурилася, й свиня з тхором її облаяли. Потім довго насміхалися, так що скандал не згасав, хоч і жеврів якось мляво. аж поки свиня не піднялася виходити й, встаючи, ніби ненароком, ударила жінку сумкою по обличчю. За людьми, що стояли в проході, я не бачив, а тільки чув перебіг подій. За криками й іншими звуками я зрозумів, що справа дійшла до рукоприкладства й що тхір теж втрутилася в бійку.
– До чого тут реванш? – Скажете ви.
– Може й ні до чого. Але ще донедавна така сцена в автобусі в центрі Києва була б неможливою, а тепер всілякі покидьки відчули, що прийшла їх влада. От вони й торжествують.
Зміст
Випуск 1. Не зміг припинити війну ...
Випуск 2. Знущання з державного прапора ...
Випуск 3. ... Чого її так дратує все скляне? ...