Ми спробуємо окреслити ясні положення і лінії на найближчу перспективу, яка може стати вирішальною в черговому протистоянні за незалежність, свободу і саме право на існування України.
Аргумент перший: безпека та незалежність України це головна та безумовна мета патріотичного суспільства та адміністрації України.
Будь-які слова, гасла та штампи мають перевірятися в цій вирішальній фазі історії проти цих ясних і конкретних цілей. Не слова, як-от «гарантії»; а реальні, фактичні та фізичні основи безпеки і незалежності. Між словами та реальністю може бути різниця, навіть значна і аж до принципової та вирішальної. На ці граблі Україна наступала не раз і не два.
Аргумент другий: безпека та незалежність України можуть бути забезпечені або в основному самою Україною за участю союзників та партнерів; або колективною дією коаліції партнерів
Важливо тут те, що вони повинні бути забезпечені реальними фізичними діями та ресурсами, а не (тільки) словами (див. аргумент 1). Може бути різниця.
Аргумент третій: специфіка моменту така що фактор часу має значення, можливо важливе або навіть критичне. Адміністрації США, очолюваній Трампом, потрібно показати конкретні результати за гучні обіцянки.
Аргумент четвертий: у рамках часу бажаних Трампом неможливо організувати небхідне, за силами тa ресурсами, колективне рішення забезпечення безпеки і незалежності України.
Йдеться про два з невеликим місяці до початку травня (перші 100 днів адміністрації). Це явно недостатньо ні для організації серйозної миротворчої сили, ні для переконання партнерів на згоду на вступ України до НАТО.
Зрозуміло, що такі рішення мають бути вже готові і бути присутніми реально тa фізично на момент домовленості про припинення вогню а не у вигляді паперових намірів. Розказувати про різницю в Україні думаю не треба.
Фактичний висновок (п'ять): у зазначених часових рамках Україна вже не зможе довести, впевнено тa надійно, спроможність стримування ворога лише своїми силами.
З падінням Торецька час що залишається до позначеного моменту вже не достатній для надійного підтвердження цієї здатності.
Це вичерпує всі логічні можливості. З аргументів 1 - 5 випливає що домовленість про припинення вогню, припинення «гарячої фази» тощо в означених часових рамках не була б сумісна з цілями довгострокової безпеки та незалежності України.
Про що може йтися в цій перспективі? Усе про те саме, три основні складові безпеки та незалежності України:
- 3нищення тa придушення військово-економічної інфраструктури ворога
- Пригнічення економіки ворога жорсткими санкціями
- Досягнення надійної та реальної спроможності стримування ворога своїми силами
Рух цими напрямами приведе Україну до здатності забезпечити безпеку та незалежність нації. А чудес через слова й обіцянки, і на черговому повороті історії, знову не буде.
Які варіанти можуть бути у відносинах з адміністрацією Трампа? Цікаво, що тут може бути простір у напрямку переговорів, але не припинення вогню.
Так, Україна могла б сісти за стіл із Путіним, а Трамп рознести цей факт по всьому світу за зрозумілих та конкретних умов:
1) збільшення військової та фінансової допомоги,
2) збереження, а то й посилення санкцій проти країни-агресора, та
3) жодних обмежень, зобов'язань тощо щодо суверенних рішень України.
Таким чином, переговори стали б виставою за участь у якій Україна отримувала б необхідні ресурси для просування в напрямах реального та фактичного гарантування безпеки тa незалежності. Воно могло б тривати стільки скільки буде потрібно для досягнення реальної спроможності стримування; або виникнення факторів що примушують ворога до реальних переговорів.
Але є чітка та важлива межа між переговорами як способом заробляння ресурсів і навіть розмовами про припинення вогню з позиції слабкості, до досягнення реальної та фактичної спроможності стримування.
Про ризики такого вибору ми вже говорили детально. По-перше, фіксація територіальних завоювань в Україні при припиненні масштабних бойових дій - це пряма мета ворога. Наступною буде припинення, зняття санкцій. І далі встановлення спочатку м'якого, потім повного контролю над Україною за грузинським сценарієм.
По-друге, це зупиняє просування України за всіма трьома основами перемоги одночасно: єдиними реальними підставами незалежності.
І по-третє, Україна одразу втратила б ясний і незаперечний статус жертви огидної та безпрецедентної агресії 21-го століття, який розчиниться в деталях угоди коли йтиметься про загострення та взаємні претензії. Про це Україна знає все з мінських досвідів.
Це надто серйозні ризики, щоб ставитися до них легковажно. Отже, за жодних умов не можна допускати змішування та/або руху наративів від "переговорів" до "припинення вогню". А патріотичному суспільству країни треба уважно стежити за появою таких наративів в українському медійному просторі. Принаймні поки що оманські перспективи залишаються в межах можливої реальності.