Бій за українську літературу, розпочатий Юрієм Липою в однойменній збірці, і продовжений Юрієм Смоличем у його нескінченних "розповідях про неспокій", у цій книжці знову триває. Попри те, що у своєму дослідженні "У задзеркаллі 1910-1930-х років" автор цих рядків вже розповів про суть "нових панів" з українського радянського письменства, і те, що всі ці "сантиментальні історії", списані з Мопасана, і "мисливські усмішки", підслухані в Мюнгавзена, які породили "прапороносців" з "тронками" - справжній палімпсест "української радянської літератури", а ніякі не "пропащі сили" національного письменства. Палімпсест – це наросла короста на оригіналі, який ніяк не прочитають, а "пропащі сили" - заскорузла купа робітників з селянами, які "робили літературу" замість того, щоб працювати.
Тим не менш, у книжці "Зрадянщення України" Олени Палько згаданий бій продовжується, і культурна політика 1920–1930-х років представлена як "складний процес взаємодії та інтеграції двох напрямів культурного розвитку: радянської української культури та радянської культури в Україні". Питомо "української", як бачимо, вже нема, лише "радянська українська" у кращому випадку. Загалом авторка досліджує розвиток української літератури і культури в перші десятиліття радянської влади, висвітлюючи траєкторію та еволюцію двох визначних письменників на шляху до прийняття радянського режиму. На прикладі життя і творчості Павла Тичини та Миколи Хвильового розкривається драматичний процес утвердження радянської влади в Україні. Також у книжці запропоновано новий погляд на історію української літератури та культури цього періоду, політику коренізації, роль культурних діячів у формуванні радянського режиму в Україні.
Олена Палько. Зрадянщення України. Література і культурна політика за часів Леніна та Сталіна. – К.: Дух і Літера, 2026
Фото: Валер Бондар