Як було зазначено раніше, в ці дні програмa має реальні, фактичні підстави. Але вона ще не гарантована: майбутнє взагалі ніколи не гарантовано. Воно видобувається, виковується та захищається – не вимовляється і не очікується. Ця різниця не просто суттєва – вона визначальна. Кому як не Україні, знати та пам'ятати.
У програми є конкретні, ясні та точні умови. Їх треба дотримуватись і виконувати – щодня програми. Невиконання одного може зменшити шанс успіху. Багатьох - просто тупо спустити його за течією. Зрозуміло.
Це єдиний реальний спосіб - і міра успіху програми. Жодних інших немає. Ніщо інше не зможе забезпечити незалежність та безпеку нації.
Звідси цілком очевидно випливає, що доти, доки вихід з України не стане очевидним та фактичним, Україна має посилювати тиск на державу-агресора. Кожен день програми: ніяких перепочинків і ніяких пауз. У цей критичний момент будь-який час втрачений з будь-якої причини, просто неможливо компенсувати нічим іншим.
Умова друга: Тільки Путін відповідає за вихід з України та наслідки його агресії
На всі пошепки "а давайте допоможемо Хлу зберегти його обличчя" повинна слідувати тільки тупа усмішка - і негайне занесення до чорного списку. Наївних і просто дурнів тут не залишилося - кожен хто навiть прошепче таке робить це усвідомлено та навмисно.
Путіну не потрібна була ні допомога aні дозвіл для вторгнення в Україну у 2014 та 2022 роках. Тільки його кліка несе відповідальність за те, як він «продасть» вихід з України та збереже свою владу, якщо їм це вдасться. Навіть натяк на те що Україна має їм допомогти, є не менш ніж аморальним та огидним.
Задачa України у ці дні це дати зрозуміти режиму, що вихід це єдиний прийнятний для нього варіант.
Умова третя: стратегічний потенціал ворога - як засіб виходу з України
Як правильно сказав нещодавно один відомий фахівець України, сильна Україна це не партнер, а конкурент. Для багатьох принаймні. Ми вже бачимо перші сигнали - і забувати про це не можна.
Стратегічний потенціал ворога: його знищення, є одним із найвагоміших аргументів які можна навести перед клікою, щоб змусити її припинити агресію та почати вихід з України. Якщо російський режим має якісь надії на майбутнє після війни, він повинен усвідомлювати що без стратегічного потенціалу він стане лише пішаком який не матиме жодного впливу на свою долю.
Різні учасники мають різні погляди та сподівання щодо майбутнього режиму. Краснов (див. нижче) може плекати дивні надії на те що йому вдасться залучити його на свій бік у глобальній конкуренції з Китаєм.
Китаю потрібна Росія в мінімально-функціональному стані щоб впливати на європейську політику так само, як це робить Кім на Далекому Сході. Він має усвідомити, що ціною уникнення повного краху її стратегічного потенціалу та авторитету є вихід з України. Все просто, і Китай може відіграти в цьому дуже важливу роль. Може статися будь-який із цих двох варіантів, але обидва одночасно - без шансів. Путін втратить стратегічний потенціал і все одно буде змушений залишити Україну - а Китай залишиться з Сибіром і без впливу на Захiд.
Деякі європейські політики думають за старим шаблоном – як би чого не сталося. Але в Україні він уже не діє дванадцять років.
Кожен із цих акторів має свої цілі та свої інтереси. Але залишати ворогові стратегічні ресурси, силу та статус для продовження агресії – це не інтереси України.
Україна має (ні не вчитися) почати думати для себе та діяти для своїх власних цілей – і майбутнього. Зрозуміло. Нехтувати цим каналом впливу та визначення майбутнього не можна.
Умова четверта: Краснов
Краснов нещодавно знову "повернувся до України" щось там подарував і заявив. Це звичайно не означає, що змінилася натура Краснова - він просто шукає де можна вирити більше шлунків напередодні його виборів.
Подарунки Краснова брати можна і треба. Усміхатися ввічливо теж. Забувати про натуру Краснова - і про його вчинки категорично НЕ МОЖНА. Краснов зрадить Україну в одну мить: знову і знову, якщо він вважатиме що це принесе йому ще один центик прибутку.
Подарунки та слова - ОК. Будь-які претензії на: вплив; "поради" чи навіть вимоги - лише тупа усмішка.
Обмін критичною інформацією, з Красновим: жодних шансів. Різниця у нас прямо перед очима.
Факт: критичний іспит Історії
Історія чітко визначила цю лінію: агресія Путіна у Європі 21-го століття має бути подолана однозначно й рішуче. Немає ніякиx проміжниx варіантів, aніяких альтернативних шляхів.
Лише ті, хто: а) зрозумів і прийняв це; та б) робить усе, що може і повинен зробити, аби це здійснилося залишаться на правильній стороні історії. У критичні переломні моменти немає можливості бігти на місці й крутити педалі в повітрі. Історія збереже кожне слово і кожен вчинок. Нам залишиться лише пам’ятати.