Добре що ця розмова йде; вoнa цілком повиннa йти у ці дні. І на наш погляд, йти вона повинна не (тільки) на рівні заяв та гасел, а й насамперед на розумінні реальності чесним та об'єктивним поглядом.
План перемоги – президент Зеленський
Валерій Залужний: тринадцять пунктів про війну
"План перемоги - це посилення наших позицій, і він залежить від партнерів, а не від Росії, адже Путін не шукає чесного миру", - вважає український президент.
Українська перемога залежить від союзників? Існування незалежної держави визначається кимось і десь? Мені не подобається така постановка питання і напрямок куди вона веде, але зупинятися на цьому я тут не стану.
Зрозуміло сьогодні ось що: реальність української перемоги і шлях до неї визначитися не словами в планах (це не означає, що плани не потрібні aбo не правильні), а реальністю ситуації на землі. І стосовно української перемоги, її реальності це зводиться до простих, майже арифметичних формул:
1. Здатність стримувати ворога.
2. Здатність знищувати його, у будь-яких необхідних умовах та кількостях.
3. Здатність наносити йому болючі, важкі удари та поразки.
Тільки за наявності цих умов, кожного з них і всіх разом Україна стане на шлях на якому перемога стане питанням часу та конкретних обставин, не лише невизначеною можливістю, надією чи предметом віри.
У плані перемоги та коментарях Залужного, якого я поважаю, робиться наголос на позиції Заходу. Я хотів би додати ще один, об'єктивний погляд знову щоб розуміти ситуацію так як вона є, а не так як нам хотілося б її бачити. Ілюзії в таку годину не дають переваг і часто, навпаки.
Ця позиція неоднозначна і тому трактувати її у простому розрізі як нерішучість та слабкість неправильно тому що це не відповідає об'єктивній реальності. Немає часу і можливості писати тут довгий текст, тому спробую сформулювати це в коротких пунктах.
- Забезпечення безпеки це обов'язок кожної незалежної країни і, звичайно, її урядів - не когось ще.
- Так, Захід виявляв певну нерішучість в інтеграції країн пострадянського простору, але набагато більшою мірою це визначалося неготовністю та/або нездатністю самих країн проводити реальні реформи. Що Україна, що Грузія: можливість для проведення реальних реформ за два десятиліття 1992 - 2010 була. Країни не скористалися шансом, наданим Часом.
- Нездатність країн забезпечити свою безпеку стала одним із чинників початку вторгнення. Це не був обов'язок Заходу - це був обов'язок суверенних країн.
- Нерішучість і неготовність Заходу дійсно можна було спостерігати в період після першого вторгнення в Україну 2014 року. Це була безпрецедентна подія в післявоєнній Європі. Реакція Заходу була недостатньою, і загалом, не переконливою. Вона безумовно сприяла зростанню аггресивних намірів російського режиму.
Про цю перспективу не можна забувати. Країни несуть першу та головну відповідальність за свою власну безпеку та незалежність. Перекладати її на когось ще не лише непродуктивно, а й може негативно вплинути на проект незалежності.
Адже якщо Україна хоче зрозуміти помилки та провали минулого і змінити історичний шлях щоб уникнути їх повторення, не можна пройти повз розуміння що підстави вище це справді необхідні віхи на шляху до перемоги. Тільки досягнувши всіх, і кожною з них Україна зможе стояти, впевнено, до реалізації одного із можливих сценаріїв української перемоги:
Ворог йде з України через наростання внутрішніх проблем.
Військова міць ворога починає слабшати, дозволяючи Україні розпочати витіснення його з української території.
Союзники готові запросити Україну до НАТО.
Жоден із них не здається простим сьогодні. Подавати їх як формальність, питання підписання якихось папірців що можна зробити швидко і легко це безглуздість (говорити про наївність тут не доводиться). Йдеться не про розчерк на папері, але про готовність тридцяти двох країн поставити свої сили, зокрема війська на захист України. Це не проста річ. Говорити про швидкі рішення тут не доводиться - а якщо як відволікання від трьох умов, навіть небезпечно.
Тож давайте розуміти і приймати речі як вони є в реальності: швидких тa легких рішень тут може не бути. У реальній тa надійній основі української перемоги лежать три умови, здібності про які ми говорили, а не красиві слова у промові або на папері.
Спочатку йдуть умови перемоги: з них, на їх основі випливають варіанти, шляхи до перемоги. Hе навпаки. Навпаки, не є надійним, логічним шляхом до перемоги.
А допомога - звичайно вона важлива. Багато хто це розуміє і багато хто розуміє чому. Вона важлива для української перемоги, але українська перемога не може бути нею, тільки нею, залежати від і визначатися кимось ще. І це зрозуміло.