Саме у цей період тисячі лейтенантів – випускників військових академій та інститутів отримають офіцерський статус – звання та призначення на первинну посаду. Це відкриє для них нові обрії, шляхи та можливості військової служби. Кажучи метафорично, кожному з офіцерів почесно вручають «корону» різного ґатунку. У когось з лейтенантів вони будуть із золота або сталі, а в інших – з паперу, пластику або дерева. Однак кожний молодий офіцер отримає свою статусну «корону». Незважаючи на різний ґатунок «корон» умовно поділяю лейтенантів-випускників на три категорії.
Перша – це ті лейтенанти, які ніколи не відбудуться як офіцери. Вони не здатні усвідомити сутність офіцерського статусу. Умовно назвемо їх «Випадкові». Тому що ці інфантильні молоді люди випадково потрапили до армії. У кожного своя історія: когось влаштували у військові академії за забаганками батьків, інші потрапили сюди на перевиховання, адже в цивільному середовищі вони б вже тягнули тюремний строк за скоєні злочини, а в ВВНЗ за ними наглядали і вчили дисципліні тощо. Ця когорта відмучила свої роки навчання у ВВНЗ і за державний кошт здобула офіцерське звання та якусь таку освіту, але офіцерами насправді їм так і не судилося стати.
Саме цих начебто зовні й офіцерів, підлеглі з перших днів служби, звертаючись на «ти» кликатимуть: «Ей лєйтьоха!». Саме ці нездари не усвідомлюють принцип єдиноначалля, субординації, прагнуть здобути дешевий авторитет на основі панібратства та кругової поруки серед підлеглих. Їх легко «купити», тому що вони легко «продаються». Саме ця категорія почне вживати спиртні напої зі своїми підлеглими, так би мовити очолить процес. Цілком можливо, що зразки такої поведінки вони отримали за прикладом від своїх безпосередніх командирів – офіцерів курсової (взводної, ротної) ланки у військових академіях (інститутах). Таких же «випадкових» людей в армії. Саме ця категорія втече з армії при найліпшій можливості після першого контракту або прилаштується на «теплі» місця служби.
Але, навіть, коли ти «Випадковий», то в тебе є шанси в майбутньому стати великим начальником і прослужити в армії десятки років. Існуюча до цих пір система кадрової політики поки що цьому сприяє. Зазвичай, з плином часу, такі «офіцери», отримавши вищі військові звання та посади швидко згадують про свої «корони», хвацько насувають на свої голови і переходять в іншу категорію – «Нарцисів» і тоді я не заздрю їхнім підлеглим. Поряд з такими командирами (начальниками) служба перетворюється в пекло.
Друга категорія – «Нарциси». Це лейтенанти, які відразу надягнуть свої «корони» (дерев’яні, золоті, чавунні, паперові тощо) на голову і намагатимуться ніколи їх не знімати, навіть коли лягатимуть спати, тому що це символізує для них владу та статусність. До цієї категорії належать хлопці та дівчата, які свято вірять в те, що їхня «корона» допоможе кар’єрному зростанню, вирішенню життєвих проблем під час служби. Зазвичай, вони егоцентристи і не зупиняться ні перед чим, аби задовольнити свої потреби – більшість з них аморальні та цинічні. Їхнє гасло: «Все мені і для мене, але за рахунок інших».
При отриманні чергових військових звань та підвищень на посадах ці офіцери будуть додавати до своїх «корон» якісь нові елементи, тобто інкрустувати «дорогоцінним камінням» та «прикрасами» (зв’язками, нагородами, курсами, вигідними шлюбами тощо). Коли лейтенанти цієї категорії стають полковниками та генералами, то корона, яка не знімалася років з двадцять п’ять вже вростає як роги оленя чи лося в голову і, що найголовніше – в мізки, заважаючи адекватно мислити.
Їхня «корона» з кожним роком служби стає тяжчою (від постійної інкрустації), все більше давить своєю вагою, але ні за що не зніметься з голови, адже «нарциси» переконані, що як тільки зняти «корону», то відразу втратиться їхня нікчемна влада та статусність. «Нарцисів» буде легко розпізнати особовому складу за такими психічними властивостями, як пихатість, зверхність, байдужість, корумпованість, нечесність, маніпулювання, впертість, тупість, самозакоханість, самовпененість, завищена самооцінка, хамство та ін.
Деякі зовнішні ознаки також будуть завжди ідентифікувати «Нарцисів». У них зазвичай підвищений (командирський) тон голосу, постійне вживання нецензурних слів для нібито посилення власного посадового статусу, недоступність, років через 20 служби, а то й раніше вирощується живіт, обличчя має такий вираз, що може луснути. Вони стараються виділитися навіть елементами форми одягу (не так як у всіх), наприклад, не встановленим наказом плетеним позументом на кашкетах, берцями «Lowa» (звісно не за свій кошт) та іншими фетишами.
Свою «корону» вони будуть носити впродовж всієї служби, натираючи до блиску і ніколи не знімати до виходу на пенсію. Навіть на пенсії вони знімати її не збираються. Шукають завдяки своїм «напрацюванням» місця, де можна нічого не робити, але отримувати за неробство гроші і пишатися перед іншими «нарцисами».
Третя категорія офіцерів – «Справжні». До цієї категорії належать ті лейтенанти, які отримавши свою статусну «корону», з перших днів служби знімають її з голови та водночас працюють над своїм справжнім, а не лише посадовим авторитетом. Може бути так, що вони спочатку намагаються носити свою «корону», але виконуючи обов’язки на первинній посаді вона починає їм заважати, постійно спадає з голови, коли треба діяти, рухатися і працювати з людьми. Пару разів вони підіймають її, надягають на голову, а одного разу махнув рукою залишають лежати там, де вона впала. Їхня «корона» також інкрустується новими званнями, посадами та нагородами, але вони не надягають її, щоб не давила на мізки і не заважала критично мислити. «Корона» начебто лежить в шафі разом з іншими речами. Вона є, але її не надягають і не виставляють всім на показ.
Цим офіцерам притаманно ставати визнаними лідерами. Вони чітко усвідомлюють обов’язок військової служби українській політичній нації, демонструють та цінують, перш за все, повагу та довіру до людей, мають високий рівень професійної компетентності, вміють і люблять служити в команді, власне вони її і роблять боєздатною, вони віддані військовій справі і живуть заради честі та ідейних переконань захисту України.
Підлеглі їх поважають і довіряють, вважають зразками справжніх офіцерів і пам’ятають все своє життя тільки добрими словами. «Справжні» виявляють моральну мужність, приймають адекватні обстановці рішення у бойових (кризових) ситуаціях, беруть всю відповідальність за наслідки на себе. А в цей час «Випадкові» та «Нарциси» або спостерігають, що буде, або потім починають їх зжирати при нагоді.
Стаючи полковниками і генералами, «Справжні» так і не носять своїх «корон» на голові. Основою їхнього статусу та впливу на людей в армії є зразкова корпоративна культура офіцера, зрозумілі цінності, служіння, абсолютна відповідальність за підлеглих та професіоналізм. «Маю честь!» – для них не пафосний звук.
Можливо хтось з читачів додасть ще інші категорії «корон» офіцерського статусу. Варіантів, родів, видів, підвидів та класів може бути безліч. Суть не в класифікації, а в критичній масі таких категорій у Збройних Силах України.
Рекомендація для лейтенантів-випускників досить проста: не потрібно доводити до такого стану, коли вашу уявну «корону» підлеглі з розмаху збивають великою саперною лопатою «БСЛ-110».
Щиро бажаю всім лейтенантам, теперішнім випускникам правильного та потужного початку становлення на посадах, справжнього авторитету, проявлення лідерства, вдачі та щасливої долі в офіцерській службі! В добру путь! З Богом!