Про кацапів та ваффен СС, або
БУЛА БИ ПРИЧИНА, А ПОВІД ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ.
2014-07-12
Всім нам вже добряче настохуїли крики так званих «російських патріотів» (серед яких в активістах чомусь здебільшого числяться особи різних національностей, головним чином – певної) і яничарів, що приєдналися до них, з приводу того, що українці із задоволенням співпрацювали з гітлерівцями, навіть, від великого щастя, організували дивізію Ваффен СС «Галичина». На думку «патріотів» - москалів, це свідчить про те, що українці – їх природні вороги та зрадники. Щодо того, що між українцем і «русскім» ворожнеча є річ природна, говорити не стану – це й так видно за російськими опитуваннями, де москалю найкращий друг – китаєць, а на третьому місці у таборі ворогів – МИ. Краще запитаємо себе – навіщо нас так набридливо старанно звинувачують у співпраці з Гітлером? Відповідь проста – а так зручніше викликати у московського (тобто російського взагалі) обивателя образ ворога. Повтори кілька разів у ЗМІ постулат про «зрадників» – і піпл повірить. Технологія проста та добре відпрацьована. Але подивимося, кого ще москалі зможуть виставити своїм, окрім нас та прибалтів, ворогами. Окрім наших та прибалтів у військах Ваффен СС були національні підрозділи, сформовані як з громадян різних країн Європи, так і з вихідців із республік Радянського Союзу. У тому числі – і козацькі. В умовах збільшення гніту держтиранії Російської Федерації і посиленні відцентрових устремлінь складових федерації, можна було припустити, що невдовзі розпочнеться нова антикозача кампанія РФ, якщо знову активуються донські автономісти. В 1994 році автономістів жорстоко розгромили, але люди поки що ще є живі, тож проблема автономії Всевеликого Війська Донського просто пішла в підпілля, але не зникла взагалі. Проте, почалася московсько-українська війна, в якій кремлівське керівництво, як колись гітлерівське, максимально спромоглося задіяти у війні саме козацькі сили. Так, давайте врахуємо ще й те, що значний відсоток серед сучасних «козаків» складають так звані «приписні» (кацапи, які приписані до козацьких організацій з правами природних козаків). Отже, що можна розповісти про козаків – есесівців? - А ось що: КОЗАЦЬКІ ПІДРОЗДІЛИ СС З наявного складу козаків у першу чергу були сформовані 1-й Атаманський полк під командуванням підполковника барона фон Вольфа і особлива півсотня, призначена для виконання спеціальних завдань у радянському тилу. Після перевірки поповнення, що прибував, було розпочато формування 2-го Лейб-козачого і 3-го Донського полків, а слідом за ними - 4-го і 5-го Кубанських, 6-го і 7-го Зведено-козацьких полків. 6 серпня 1942 р. сформовані козачі частини були переведені зі Славутинського табору до Шепетівки до спеціально відведених для них казарм. Згодом робота з організації козачих частин в Україні набула планомірного характеру. Козаки, що опинилися в німецькому полоні, концентрувалися в одному таборі, з якого після відповідної обробки направлялися в резервні частини, а вже звідти перетворювалися на полки, дивізіони, загони і сотні. Козачі частини спочатку використовувалися виключно як допоміжні війська для охорони таборів військовополонених. Проте, після того як вони довели свою придатність до виконання найрізноманітніших завдань, їх використання набуло іншого характеру. Більшість із сформованих в Україні козацьких полків були задіяні на охороні автомобільних і залізниць, інших військових об'єктів, а також у боротьбі з партизанським рухом на території України та Білорусі. Багато козаків влилися в німецьке військо, коли наступаючі частини вермахту вступили біля козачих областей Дону, Кубані і Терека. 25 липня 1942 р., відразу після заняття німцями Новочеркаська, до представників німецького командування з'явилася група козацьких офіцерів і виявила готовність «всіми силами і знаннями допомагати доблесним німецьким військам в остаточному розгромі сталінських поплічників», а у вересні в Новочеркаську, з санкції окупаційної влади, зібрався козачий сход, на якому був обраний штаб Війська Донського (з листопада 1942 р. іменувався штабом Похідного отамана) на чолі з полковником С. В. Павловим, який розпочав організацію козацьких частин для боротьби проти Червоної Армії. Після того як досвід використання козацьких частин на фронті довів їхню практичну цінність, німецьке командування ухвалило рішення про створення у складі вермахту великого козачого кавалерійського з'єднання. 8 листопада 1942 р. очільником з'єднання, яке ще потрібно було сформувати, був призначений полковник Г. фон Паннвіц - блискучий кавалерійський начальник, який до того ж добре володів російською мовою. Здійснити план формування з'єднання вже у листопаді завадив радянський наступ під Сталінградом, і розпочати його вдалося лише навесні 1943 р. — після відходу німецьких військ на рубіж річки Міус і Таманський півострів і щодо стабілізації фронту. Козацькі частини, що відступили разом з німецькою армією з Дону і Північного Кавказу, були зібрані в районі Херсона і поповнені за рахунок козаків-біженців. Наступним етапом стало зведення цих «іррегулярних» частин в окреме військове з'єднання. Спочатку було сформовано чотири полки: 1-й Донський, 2-й Терський, 3-й Зведено-козачий і 4-й Кубанський загальною чисельністю до 6000 осіб. 21 квітня 1943 р. німецьке командування віддало наказ про організацію 1-ї Козацької кавалерійської дивізії, у зв'язку з чим сформовані полки були перекинуті на навчальний полігон Мілау (Млава), де ще з довоєнних часів знаходилися склади спорядження польської кавалерії. Сюди ж прибули найкращі з фронтових козацьких частин, як полки «Платов» і «Юнгшульц», 1-й Отаманський полк Вольфа і 600-й дивізіон Кононова. Створені без урахування військового принципу, ці частини розформовувалися, а їх особовий склад зводився в полки за приналежністю до Донського, Кубанського і Терського козацьких військ. Виняток становив дивізіон Кононова, включений в дивізію як окремий полк. Створення дивізії було завершено 1 липня 1943, коли підвищений у званні до генерал-майора фон Паннвіц, був затверджений її командиром. Остаточно сформована дивізія мала у своєму складі штаб з конвойною сотнею, групою польової жандармерії, мотоциклетним взводом зв'язку, взводом пропаганди та духовим оркестром, дві козацькі кавалерійські бригади - 1-у Донську (1-й Донський, 2-й Сибірський і 4-й Кубанський полки) та 2-ю Кавказьку (3-й Кубанський, 5-й Донський та 6-й Терський полки), два кінно-артилерійські дивізіони (Донський і Кубанський), розвідзагін, саперний батальйон, підрозділ зв'язку, підрозділ 55). Кожен із полків складався з двох кінних дивізіонів (у 2-му Сибірському полку П-й дивізіон був самокатним, а в 5-му Донському — пластунським) триескадронного складу, кулеметного, мінометного та протитанкового ескадронів. За штатом у полку налічувалося 2000 чоловік, включаючи 150 осіб німецького кадрового складу. На озброєнні було 5 протитанкових гармат (50-мм), 14 батальйонних (81-мм) і 54 ротових (50-мм) міномета, 8 станкових і 60 ручних кулеметів MG-42, німецькі карабіни та автомати. Поза штатом, полкам були надані батареї з 4 польових гармат (76,2-мм). Кінно-артилерійські дивізіони мали по 3 батареї 75-мм гармат (200 чоловік і 4 орудія в кожному), розвідзагін - 3 самокатні ескадрони з числа німецького кадрового складу, ескадрон молодих козаків і штрафний ескадрон, саперний батальйон - 3 саперних і саперно-будівельний ескадрони, а дивізіон зв'язку - 2 ескадрони телефоністів і 1 радіозв'язку. Станом на 1 листопада 1943 р. чисельність дивізії становила 18 555 осіб, у тому числі 3827 німецьких нижніх чинів і 222 офіцера, 14 315 козаків і 191 козачий офіцер. Німецькими кадрами були укомплектовані всі штаби, спеціальні та тилові підрозділи. Усі командири полків (крім І. Н. Кононова) і дивізіонів (крім двох) також були німцями, а у складі кожного ескадрону було 12—14 німецьких солдатів та унтер-офіцерів на господарських посадах. В той самий час дивізія вважалася найбільш «русифікованим» із регулярних з'єднань вермахту: командирами стройових кінних підрозділів - ескадронів і взводів - були козаки, всі команди віддавалися російською мовою. В Моково, неподалік полігону Мілау, було сформовано козачий навчально-запасний полк під командуванням полковника фон Боссе, який мав номер 5-й за загальною нумерацією запасних частин східних військ. Полк не мав постійного складу і налічував у різний час від 10 до 15 тисяч козаків, які постійно прибували зі Східного фронту та окупованих територій та після відповідної підготовки розподілялися по полках дивізії. При навчально-запасному полку діяла унтер-офіцерська школа, яка готувала кадри для стройових частин. Тут же була організована Школа юних козаків — своєрідний кадетський корпус, де проходили військове навчання кілька сотень підлітків, які втратили батьків. Восени 1943 р. 1-а Козача кавалерійська дивізія була відправлена до Югославії, де на той час помітно активізували діяльність комуністичні партизан під керівництвом Й. Броз Тіто. Завдяки своїй великій рухливості та маневреності козачі частини виявилися краще пристосованими до гірських умов Балкан і діяли тут більш ефективно, ніж неповороткі ландверні дивізії німців, які несли тут охоронну службу. Протягом літа 1944 р. частини дивізії здійснили щонайменше п'ять самостійних операцій в гірських районах Хорватії та Боснії, під час яких знищили багато партизанських опорних пунктів і перехопили у руки ініціативу наступальних дій. Серед місцевого населення козаки здобули собі погану славу. Відповідно до наказів командування про самозабезпечення, вони вдавалися до реквізицій коней, продовольства і фуражу у селян, що часто виливалося в масові грабунки та насильства. Села, населення яких підозрювалося у пособництві партизанам, козаки зрівнювали із землею вогнем і мечем. Наприкінці 1944 р. 1-ї Козацькій дивізії довелося зіткнутися з частинами Червоної Армії, які намагалися з'єднатися на нар. Драва з партизанами Тіто. У ході запеклих боїв козакам вдалося завдати тяжкої поразки одному з полків 233-ї радянської стрілецької дивізії і змусити противника залишити захоплений раніше плацдарм правому березі Драви. В березні 1945 р. частини 1-ї Козачої дивізії (на той час вже розгорнутої в корпус) брали участь у останній великій наступальній операції вермахту в ході Другої світової війни, коли на південному фасі Балатонського виступу козаки успішно діяли проти болгарських частин. Тож, як можна бачити, причина москалів звинуватити козаків у пособництві є. І не страшно, що з москалів було сформовано мільйонну власівську банду РОА («Російська Визвольна Армія»), не страшно, що у Ваффен СС було кілька москальських підрозділів (29-а Дивізія гренадерів СС - 1-а Російська - (перетворена з бригади Камінського РОНА в 1944; 1-а російська національна бригада «Дружина»; Добровольчий полк СС «Варяг» та інші) - адже москаль перманентно непогрішимий – згідно з їхньою панівною ідеологією – і тому серед «русскіх» зрадників немає і бути не може! Натомість усі «хохли», «чурки», «козачки», «хачі» - це споконвічні вороги «російського народу», що підтверджується ставленням влади до перелічених вище категорій громадян. Ми пережили безперервну смугу порятунку нас від «буржуазного націоналізму», а донські, уральські та сибірські козаки – ще й «розкозачення» (масову різанину, організовану більшовиками Леніним, Свердловим та Троцьким). Заодно можна буде попресувати і «бульбашів» за 30-у Дивізію Гренадерів СС (1. Білоруська) та за білоруський батальйон СД. Там же, де можлива причина, з'являється і привід – мало який, що там буде політично вигідно Кремлю?! Просто вигідні причини з потреби негайно вилучаються зі спецхранів і висуваються прокурорськими звинуваченнями через усі «російські» ЗМІ будь-кому, тільки не самим москалям. Себе ненавидіти їм складніше, ніж будь-кого. - І хтось ще МЕНЕ намагається звинуватити у «ксенофобії»?!!