Короткий підсумок: Україні треба визначитись. Треба прямо зараз, взагалі-то вчора ще визначитися активної, дієздатної частини українського суспільства: вперед; або назад, і за кільцевою. Такий простий підсумок.
"Джейк чому ми не в НАТО?" Пам'ятаєте, на 32-му році другої незалежності, приблизно?
А давайте уявімо, в альтернативній історії: Україна в НАТО? Ось прямо тут, наочно.
Як відомо, у НАТО присутність представників країн-партнерів - це нормальне, звичайне явище. Ось і уявили: oфіцери може з Данії чи Шведції обговорюють деталі майбутньої операції наступної операції з професійним українським підрозділом.
І тут... непрохане недопущене ввалюється товстоморде й непоголене, відповідне тільки стандартам совкової некомпетентності та грубості чмо і починає розповідь: "я ю буду через май ни брейкати". Так, або приблизно. Уявили? І Джейк одразу згадався, так?
Десять років керівництво нового ЗСУ марширує з нашивками, стандартами та наклейками НАТО де завгодно, на чому завгодно і мало не вибачте, дупах. І – не видно. Нічого такого дивного, i в жодному оці.
Феноменально. Фантастично. Або просто не доходить: ну ніяк, серйозно і вже нічим?
Вчора Джейк прочитав чудовий план перемоги, на глянсових сторінках з кольоровими ілюстраціями тут F-16, там Леопард з Челенджером. А ввечері вийшла на очі Джейкові коротка нотатка, про Асгард.
І вранці вже пише Джейк, у меморандумі: "а для вступу ще знадобляться реформи". Реальні, у реальному справжньому житті – не (тільки) у глянсовій доповіді.
Дивіться, це не смішно і навіть не трагічно а просто серйозно: якщо воно й так не доходить, і таким досвідом тo чим воно може дійти і коли? Чи будуть ще шанси та спроби - aбo Час опустить руки та спише витрати на невдалий експеримент?
Бачите: треба все ж визначитися. Вчора ще.