Вступне слово
Глава 1. Подрібнювально-сортувальне відділення та що з ним не так
Глава 2. Місцеві пролетарі, парторг та продавчиня-комсомолка
Глава 3. Парторги та гарні люди
Глава 4. Клуб, спортзал і сауна
Глава 5. Ми підіймаємось
Епілог
Глава 3. Парторги та гарні люди
Отже, я лишився на шахті Карла Маркса рятувати подрібнювально-сортувальне відділення.
На другий день розпочалася робота: одні робітники копали ями під фундаменти, інші – готували опалубку, ще інші місили цементно-піщаний розчин та закладали бетонітовими блоками вікна біля проблемних простінків; у механічному цеху виготовляли деталі бандажів та сталеві опори. Ну й таке інше. За моїм задумом до останнього дня ремонту мали виконуватися підготовчі роботи. Лише в останній день, коли все буде готове, мав відбутися монтаж підсилювальних конструкцій і за їх допомогою усунута деформація перекриття. Підготовчі роботи – це не цікаво, тому я залишу їх на задньому плані моєї розповіді, аж поки вони не будуть завершені, а на передній – висуну людські постаті, привабливі й не дуже. Коли ж дійде черга до останнього дня, тоді знову повернемося до роботи, тобто до її завершення. Ну а поки що робота час від часу зупинялася через проблеми з постачанням матеріалів або через нестачу інструментів. Нічого дивного, адже наша робота не належала до жодного технологічного ланцюжка, тому потребувала додаткових організаційних зусиль. Тут, нарешті, й парторг став у пригоді. Головний інженер залишив за ним функції постачальника. Можливо також, влаштував йому прочуханку, якщо здогадався про вчорашній саботаж.
– Якийсь нетиповий образ парторга, – заперечить мені читач, що пам'ятає радянські часи: схожість його з оригіналами точна до навпаки.
І його правда, справжні парторги уособлювали керівну роль партії у всіх сферах життя. Вони підкорялися безпосередньо райкомівському начальству. Компартія взагалі керувала всією країною. Ще за Конституцією 1936 року вона була проголошена «керівним ядром» державних та громадських організацій, а з 1977 року в новій Конституції – керівною і спрямовувальною силою радянського суспільства в цілому. Тобто в усіх сферах життя. Уявляєте? В усіх! Можете дати волю фантазії. Це зовсім не означало, що до 1977 партія не була керівною й спрямувальною силою радянського суспільства. Якраз навпаки, вона була настільки керівною, настільки спрямувальною і настільки силою, що не потребувала узаконення Конституцією. Ба більше! Вона сама керувала Конституцією, тому поява в останній розділу, що узаконював керівну роль партії, була тривожним дзвіночком для цієї всесильної злочинної організації, бо виходило так, що нібито якась там конституція насмілилася поставити себе понад партією. Хіба, наприклад, потрібні терористам закони, що забезпечують їх владу над заручниками? Якщо так, то якими ж вони будуть після цього терористами! Парторг, яким керує шахтне начальство, – це все'дно що терорист, яким керують заручники. Якщо подібні явища поширяться, вони означатимуть кінець тероризму або, продовжуючи порівняння, кінець компартії. Що ж, саме так і сталося – наближався кінець керівній ролі компартії, а потім і їй самій.
А як щодо вчорашнього саботажу? – продовжить допитливий читач: Де й хто бачив, щоб парторги перешкоджали роботі? Навпаки, вони надихали на трудові звершення.
Так і цей же парторг закликав і надихав, як і було сказано в главі 2. Але був такий принцип партійної роботи: жодне трудове звершення, наукове чи культурне досягнення не мало відбутися без керівної ролі партії. Якщо "без", то нехай краще взагалі не відбудеться! І тут, щоб пояснити, як парторги заважали роботі, я розповім ще одну невеличку історію з життя проєктувальників, що мала місце десь між 1986, 87 роками.
Була в нашому будівельному відділі заступниця начальника й за сумісництвом парторг відділу московитка Феодорова (прізвище вигадане). Що будівельницею, що проєктувальницею – вона була ніякою, а тому могла бути лише начальницею. Проте й посаду начальниці директор їй чомусь не довірив, а лише заступниці. Тому решту амбіцій довелося їй вкласти в партійну "роботу". Отака була парторг відділу Феодорова. Якось сектор металевих конструкцій мусив прямо сьогодні закінчити проєкт. За планом. Роботи залишалося ще багато. В таких ситуаціях проєктувальники легко впадали в паніку: ніколи думати – треба випускати проєкт! Моєю ж задачею, як головного спеціаліста, було забезпечити неперервність колективного розумового процесу, не зважаючи на терміновість. Інакше – біда! Так от, Феодорова, як належить парторгу, не могла залишитись осторонь аврального процесу, навпаки мусила його очолити, забезпечуючи керівну й спрямувальну роль компартії. Тому кожні пів години вона вривалася в кімнату, де працював мій сектор, і вчиняла страшенний гармидер, вимагаючи від мене звіту про те, чи багато ще залишилося роботи та коли ми її закінчимо. Гучні крики Феодорової кожного разу спричиняли нездорові хвилювання проєктувальниць, які й так були знервовані. Кажуть, що в психіатричній лікарні припадок одного пацієнта міг викликати масові істерики, тому його потрібно було негайно ізолювати, але, на жаль, я не міг ізолювати парторга й заступницю начальника, тому лише намагався її вгамувати. Оскільки ж переконати по-доброму цю жінку було неможливо, то я й сам був змушений розмовляти з нею на підвищених тонах і вживати не дуже ґречні слова з метою якнайшвидше виставити її за двері. Потім мені розповіли, що коли все скінчилося й наперекір її старанням робота таки була закінчена вчасно, Феодорова витираючи піт із чола сказала:
– Фу! Наконец то я заставила этого Ткача випустить проект.
Ось так! Не могла парторг Феодорова допустити, щоб важливий проєкт був випущений без партійного керівництва й спрямування. Випустили – "фу, ну й добре". Головне – під керівництвом партії. Не встигли – партія шукатиме винних. І повірте – це буде не Феодорова.
Ну добре, – не вгамовується досвідчений читач: З ваших же слів виходить, що парторги хвилювалися не за роботу, а за керівну роль партії. Але ж ви кажете, що парторг на шахті став у пригоді для вашої роботи. То що ж виходить він виправився й почав працювати?
Ні, не виправився. Горбатого могила виправить, і парторг завжди залишиться парторгом. Але дійсно, більше проблем від нього не було, а щодо забезпечення матеріалами та інструментом, то він став навіть корисним. Я підозрюю, що парторг просто зачаївся, чекаючи моєї невдачі. Пам'ятаєте, я казав, що робочі недовірливо посміхалися, коли я розповів їм про свої ідеї ремонту. Парторг у таких справах зовсім нічого не тямив, а тому сумнів робітників сприйняв, мабуть, як вірний знак моєї невдачі й став її чекати, щоб потім з тріумфом заявити: "Я ж казав!" Якби він побачив, що мої справи йдуть на лад вже зараз, то напевне б стривожився й почав якось протидіяти. Але ні він, ні хто інший (крім головного механіка) нічого подібного, до часу, помітити не могли, бо, як було сказано, за моїм задумом до останнього дня мали виконуватися підготовчі роботи. Що тут помітиш! Лише в останній день, коли відбудеться монтаж конструкцій, всі помітять результат. Парторг теж. Але протидіяти йому буде вже пізно. Та біс із ним, з тим парторгом! Він буде розчарований, та мені його не шкода. Врешті-решт, у його подальшому житті, напевне, буде ще немало нагод чинити капості.
Я згадав у дужках головного механіка не просто так. Бо він один оцінив мої задуми й перейнявся повагою до мене. Повага була взаємною, бо я теж розгледів у ньому надзвичайно розумну, освічену й інтелігентну людину. Не зважаючи на його зайнятість, та й мою теж, ми іноді вдавалися до бесід на філософські, в широкому розумінні, теми. Час був такий – було передчуття великих майбутніх змін. Я не міг би переказати навіть приблизний зміст наших розмов, бо, правду кажучи, вже все забув. Пам'ятаю лише одну сцену, що характеризує цю людину з несподіваного боку. Якось зайшов до нього підлеглий йому механік і розповідаючи, про щось вдався до брутальної лайки, тобто до мату. Не такого, як у парторга і все ж ... Мій новий знайомий перебив його, нагадав, що заборонив матюкатися, й вигнав із кабінету. Через якийсь час механік знову зайшов і виклав свою проблему, але вже цивілізовано. До речі, робочі з бригади головного механіка, що працювали зі мною, як це не дивно, здалися мені теж напрочуд інтелігентними людьми. І як я вже казав, у їхньому лексиконі не було московитської лайки. Можна було б подумати, що це теж вплив головного механіка, але я так не думав. Мені здалося, що це їх свідомий вибір.
Поки ведуться підготовчі роботи, я хочу ще вам розповісти про шахтний Будинок культури, сауну та пожежу на них.
Про це читайте далі в главі 4.