Розбір ситуації, який у зв'язку з критичністю і можливістю серйозних далекосяжних наслідків буде детальним, ми почнемо з аналізу фону: політичного, соціального і міжнародного бекграунду теперішнього моменту в контексті багатовікового вже проєкту незалежної європейської української нації.
Але першим пунктом у бекгроунді буде фактичний приклад: цілком наочний і зовсім недавній.
Уявіть, хтось у якомусь далекому кабінеті на іншому полюсі планети пише в твіттер або ще куди: "Тобі треба терміново зiбрати валізи і їхати туди!"
І луною вже, не встигли хвилі зробити два чи три обороти за лічені хвилини йде сувора відповідь: "Привіт! Як цікаво. А у нас і валізи вже зібрані!"
Позначення сенсу в цій зовсім не теоретичній ситуації залежить звичайно ж, від контексту: якщо йдеться про повідомлення боса і підлеглого, це одне. А якщо «лідерів незалежної нації»? Тоді не зрозуміло. Залишимо осторонь і просто вимкнемо героїчні фанфари що миттєво (збіг!) рознеслися мережами. І поставимо очевидне запитання: що це означає?
По-перше, і за фактом вoнo означає що час фокусів: дивних, непояснених рішень і вчинків що викликають сумніви і навіть м'яку перплексію повернувся. Так, він знов з нами велком. Історія країни сповнена ними як бочка з бур'янами в городній сезон і тому аналізувати цю багату тему ми продовжимо в іншій статті.
Час фокусів повертається: за фактом. І це означає що суспільство має уважно та пильно стежити за руками - не язиками політиків, і результатами. Політики не мають права на очевидні й беззаперечні рішення які відразу ж розносяться як успіх - ще до раціонального аналізу і, тим більше, результатів. Політики зобов'язані пояснювати суспільству чому їхні рішення правильні й необхідні для країни. Особливо, в трьох і дестикратно, в критичних ситуаціях. Де пояснення? Бачите ж це не я - час фокусів.
Далі, до бекгроунду.
Країна-агресор: з часу попередніх зусиль миpу, до кінця літа 2024 року її становище погіршилося і вже в спостережуваній мірі: значна перевага на фронтах протистояння знизилася і вже ясно вимальовуються ознаки економічної кризи яка, як ми знаємо, там наростатиме різко й катастрофічно. Злочинна камарилья яка прикривається Хлом фізичним або фальшивим знає що її час обмежений тa спливає. Вона шукатиме виходу зі злочинної авантюри який би гарантував збереження її влади.
Західні країни-партнери України (без США): вони розуміють важливість проєкту незалежної України і готові підтримати його. Вони також не захищатимуть Україну як себе - це зрозуміло; і вони не можуть розраховувати на повну й безумовну довіру як України, так і до неї (обіймаючі фотки не рахуються). Партнери не забезпечуватимуть незалежність України і не намагатимуться переконувати її продовжувати проєкт. Історія країни це гарний посібник щоб не брати жодні слова радісних фізіономій просто на віру.
США Трампа: у цьому плані ми повинні як уже пояснили неодноразово раніше розглядати дві можливі перспепективи: Трамп, непередбачуваний популіст; та Трамп, популіст контрольований Росією: Краснов. На сьогодні у нас немає підстав впевнено відкинути якийсь із цих варіантів.
У першому випадку Трампу потрібна картинка із Зеленським і Хлом на тлі Його, яку він прокотить у своїй Америці як чудовий, але важкий успіх - і тут же забуде про Україну.
В іншому випадку, Краснов на цьому не зупиниться з очевидної причини, щойно зазначеної вище. Раші потрібен шлях зі злочинної авантюри розв'язаної нею в 2022. Краснов не заспокоїться.
І головна частина і агент ситуації: Україна. Країна, можливо, вперше у своїй історії стоїть перед реальною, фізично відчутною можливістю завершити проєкт створення незалежної, суверенної нації. Ця оцінка, як ми намагалися показати, реальна. Але проєкт ще не завершений: і його майбутнє в цей критичний, можливо вирішальний час прямо визначається вибором і рішеннями. Тому плескати і радіти ще рано. Тому важливо, як ніколи, стежити за руками.
Чим довша стаття, тим важче її читати. Тому я не буду розписувати тексти, а спробую компактно окреслити основні пункти і питання, які виходять на передній план у ці дні - зокрема і внаслідок рішень української влади.
1. Ворог постарається втягнути Україну в «переговори» не роблячи жодних реальних поступок. Це несе реальні ризики і небезпеку для проєкту незалежності як прикриті для дій з порятунку його економіки - через ослаблення санкцій і, одночасно, зниження підтримки і допомоги Україні.
Україна не може допустити жодних зрушень у цей бік і має уважно слідкувати хто може робити такі порухи - з негайними очевидними питаннями. Наївність на четвертий рік повномасштабної війни не правдоподібна, а от крипто бабла у Хла ще достатньо. Паралелі очевидні. Ніяких фокусів.
2. "Час фокусів" не повністю вписується - а може й суперечити, як ми знаємо? - в успішне завершення проекту незалежності України. Лідери незалежних європейських країн так не поводяться. Крапка. І не треба фанфар, ігор мачо та фокусів. Ясно? Думаю, що ясно.
3. Можливість Трамп-Краснов прямо пов'язується з тиском на Україну прийняти переговори без реальних поступок ворога на землі. У цей критичний момент зупинитися Краснов не може. Треба уважно стежити за руками, і, як уже сказано, Україна не може дозволити жодних подальших поступок без реального і серйозного ризику для проєкту незалежності.
4. Обіцянка відкрити переговори з ворогом одразу ж після укладення безумовного 30-денного перемир'я неправильна. Вона не відповідає інтересам України. Лише страждаючим серйозним збитком пам'яті - а кому ще треба нагадувати про 11-річну історію переговорів. Розпочинати формальні консультації можна лише після продемонстрованого агресором щирого наміру досягнення миру - тобто дотримання угод. Чому це розуміють у Європі алe як виглядає, не в Україні? Які нові фокуси, звідки?
5. Чи існує в Україні - зокрема у владних колах, партія миру з Росією? Нагадаємо, що «Південь за три дні» це не смішилка і не абстрактна дискусія. Ігнорувати це питання в цей критичний час більше не можна. Журналісти, патріоти - є коментарі?
Tрeбa дивитися і треба відповідати. Бo доля вікового проекту незалежності України сьогодні належить громадянам - не сірим ляльководам, як воно було завжди.