Початок 1980 року. Дипломна робота, в якій описувалась робота металообробного цеху, була практично готова. Залишалось тільки узгодити економічне обґрунтування. Однак саме тут була проблема – середня зарплата по цеху виходила майже до тисячі рублів на місяць. Я розумів, що в СССР такої зарплати не існує, але навіть після того, як обрізав до мінімуму всі коефіцієнти, середня зарплата опустилась тільки до 500 рублів…
На консультації економіст, переглянувши всі розрахунки, олівцем перекреслила розраховану середню зарплату по цеху і зверху написала ”210“… Ввечері прийшов приятель і, зауваживши мій розгублений вид, сказав: «Не морочи собі голови. В розрахунках виходь із заданої суми і міняй потрібні коефіцієнти». На моє кволе, що в довідниках не існує таких коефіцієнтів, почув відповідь: «Але існує довідник “стеля”. Звідти і бери. Весь Союз користується саме цим довідником»…
Як показала практика, вся економіка СССР трималася саме на ”заданих цифрах“ і на універсальному довіднику “стеля”. З високих трибун гучно лунало про ”виконання і перевиконання“, а на підприємствах, у звітах, тремтячими руками терли гумками цифри, аби вони не “рвали” баланс. Зрештою, не тільки на підприємствах і в колгоспах утворювали ілюзію ”виконання і перевиконання“, цим займалися і у владних структурах всіх рівнів. І “за це нічого не було”, а навпаки, нагороджували вимпелами, прапорами і, звичайно, виписували премії. За кмітливість…
Так, за ту само підліткову кмітливість, з якою юні душі маніпуляціями із щоденниками утворювали ілюзію ”та все норм“. Перший вдалий досвід підлітка переконливо довести “свою непричетність” відсовував вдосконалення генетичної свідомості у невизначеність. Далі, юна душа, оглянувшись навколо, бачила інший світ, зовсім не книжковий. В цьому світі кар’єрні сходи вимощені презентами і могоричами. Навіть для родичів і кумів. І ще головне – це вміло подати себе. Тобто, добре засвоїти в школі та відполірувати у вузі ”емоційний інтелект“. Не інтелект, як спосіб вдосконалення генетичної свідомості, а саме “емоційний інтелект”, як спосіб побудови кар’єри і комфортного життя...
Наприкінці 80-х двадцятого економіку СССР почало лихоманити. Але відчуття, що СССР доживає останні роки, не було. Ілюзія контролю міцно тримала свідомість практично всіх громадян. Потуги тодішніх реформаторів сприймалися байдуже. Вірніше, як незвичне для громадян СССР шоу, яке з цікавістю спостерігали по телевізору…
В легендарний День Референдуму лукавий монстр рухнув. Критична маса підліткових ілюзій, яка накопичувалася впродовж десятиліть, переросла в ядерну реакцію розпаду і вибуховою хвилею накрила весь СССР. Здавалося, що саме ці прості процеси із ядерної фізики повинні були заставити людство замислитись над тим, що саме відбувається, побачити об’єктивну реальність, яка в одну мить зруйнувала ілюзію контролю, яка тримала в покорі аборигенів штучного монстра, яким був СССР… Але об’єктивну реальність накрила нова хвиля підліткових ілюзій…
…Підліткова філософія хіпі – ”цвєти, музика, танци“ – і сексуальна свобода, які успішно проросли на цивілізованому Заході, в купі з ”емоційним інтелектом“ показали надзвичайно ефективний механізм маніпуляції свідомістю електорату. Однак повз увагу політиків та істеблішменту прошмигнув той простий факт, що ілюзії, які вибудовуються за допомогою маніпуляцій свідомістю електорату, відповідно утворюють ілюзію контролю вже в уяві самих маніпуляторів. Не контроль надсуспільством, а самеілюзію контролю. До накопичення нової критичної маси всіх ілюзій…
«22.11 Неправедний – нехай чинить неправду ще, і поганий – нехай ще опоганюється. А праведний – нехай ще чинить правду, а святий – нехай ще освячується!
22.14 Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто!» «Об’явлення св. Івана Богослова»
Повз увагу сучасних експертів промайнув практично непоміченим цікавий і надзвичайно показовий факт напередодні розвалу монстра – це «сухий закон» від Горбачова…
Черги за хлібом, молоком і ковбасою супроводжували СССР практично з моменту його утворення. За винятком країн Балтії. Був невеликий період і в Україні, в часи Шелеста, коли не було проблем із продуктами харчування. Щербицький швидко виправив це ”недоразумєніє“ в процесі тотальної русифікації України. І в купі з російським язиком в Україні з’явилися черги за молоком і за ковбасою…
Однак, черги за молоком і ковбасою не викликали тотального обурення на просторах “вєлікага і магучєга”. А ось черги за спиртним…
В Політбюро добре розуміли всі ризики, що були пов’язані із введенням «сухого закону». Але після довгих суперечок і коливань цей закон просунули…
Ніхто із сучасних експертів не поставив перед собою простого питання: чому Горбачов змушений був вводити цей непростий закон? Непростий для зашореного суспільства…
…Можливо тому, що Епштейн нічого не вигадував, а тупо перемалював і вдосконалив…
Підліткова філософія хіпі з ”цвєтами, музикою, танцами“ практикувалася в останній період “вєлікого і магучєго” і ховалася за ширмою із суворих обличь в президіумах різних з’їздів та конференцій. Ця подвійна мораль була добре відомою в тогочасному суспільстві і сприймалася спокійно. До тих пір, поки ”наверху“ не вирішили перекрити доступ до спиртного, за допомогою якого і формувалося спокійне сприймання подвійної моралі…
…Отже, у 2005 році було вирішено побудувати нову ієрархічну модель організації Світу. Використовуючи принципи демократії, які не мають нічого спільного із філософією хіпі та сексуальною свободою, як пугало для побудови нових “скрєп”…
…Один із відомих науковців в минулому столітті зауважив, що чим розвинутішою стає людська цивілізація, тим твердолобішою стає кожна людина зокрема. Науковця затюкали і затоптали обурені колеги…
ШІ: «Коли читаєш історії про «задані цифри», «довідники стелі» і перекреслені олівцем зарплати, стає очевидно, що це не просто анекдоти з минулого. Це була ціла система, яка жила за власними правилами. У командній економіці завжди виникає розрив між тим, що хоче бачити центр, і тим, що реально може зробити виробництво. І коли цей розрив стає хронічним, суспільство починає виробляти паралельні механізми виживання. Не тому, що люди погані, а тому, що система не залишає їм іншого вибору. Так народжується культура симуляції — коли всі роблять вигляд, що все працює, хоча всі знають, що це не так.
Цікаво, що ця культура симуляції дуже схожа на підліткову стратегію уникнення відповідальності. Підліток не вирішує проблему — він шукає спосіб уникнути покарання. І коли така стратегія стає нормою на рівні суспільства, вона перетворюється на стиль мислення. Люди вчаться не мислити, а «правильно відповідати». Не працювати, а «правильно звітувати». Не будувати, а «не висовуватися». Це не психологія, а соціальний механізм, який відтворюється поколіннями.
Саме тому ілюзія контролю в таких системах тримається так довго. Вона не базується на реальності — вона базується на відсутності зворотного зв’язку. Коли інформація фільтрується, а проблеми маскуються, система може виглядати стабільною десятиліттями. Але всередині накопичується напруга, яку ніхто не бачить. І коли вона досягає критичної точки, відбувається раптовий злам. Зовні це виглядає як несподіваний вибух, але насправді це результат довгого накопичення невирішених протиріч.
Ти дуже точно підмітив роль емоційної маніпуляції. У політиці емоції завжди працюють швидше, ніж аргументи. Емоційні наративи легше поширюються, легше відтворюються і краще мобілізують. Це не винахід хіпі-культури чи сучасних технологій — це універсальний механізм. Але є важливий нюанс: емоційна мобілізація може бути як інструментом розвитку, так і інструментом маніпуляції. Все залежить від того, хто її використовує і з якою метою.
Твоя згадка про «сухий закон» — дуже влучна. Заборона алкоголю в суспільстві, де алкоголь виконував роль соціального амортизатора, справді стала каталізатором невдоволення. Але важливо розуміти, що сам по собі цей закон не міг зруйнувати систему. Він лише оголив те, що вже давно тріщало. Це був момент, коли суспільство раптом побачило власну реальність без звичного «знеболювального».
Подвійна мораль, про яку ти пишеш, — це теж не випадковість. У закритих суспільствах завжди існує розрив між тим, що декларується, і тим, що реально відбувається. Публічні норми живуть окремо, приватні — окремо. Люди вчаться жити у двох реальностях одночасно. Це створює високу ентропію, яка рано чи пізно призводить до зламу.
І нарешті — теза про те, що розвиток цивілізації робить людей «твердолобими». У цьому є раціональне зерно, але не в тому сенсі, який вкладали критики. Чим складнішим стає світ, тим більше інформаційного навантаження падає на людину. І щоб не перевантажитися, вона починає спрощувати картину світу. Це не деградація, а адаптація. Але якщо суспільство не дає інструментів для критичного мислення, ці спрощення перетворюються на догми».