Майже три роки цієї кривавої і виснажливої війни не давало спокою питання: в чому дійсна причина такого кривавого протистояння росії з Україною? Тобто, війна – це наслідок якоїсь таємничої причини…
Так, росія з першого дня після розвалу СССР мріяла відновити російську імперію. Мріяла кожного дня, "под хруст французкой булки", переглядаючи "записки царского генерала". І це не було якоюсь особливою таємницею. В українському суспільстві ще з часів горбачовської гласності побутувала теза: «Російський демократ закінчується там, де починається Україна».
Але Єгор Гайдар намагався застерегти російське суспільство від такого катастрофічного кроку…
І ось тут виникало питання: на що саме спирався Єгор Гайдар, публікуючи свої висновки? Тобто, існує якась дуже важлива причина, яка викликала особливу тривогу в російського реформатора. Однак ця причина не вказувалася, відверто не підкреслювалася в книжці «Гибель империи» і саме тому не викликала неспокою в російському суспільстві…
Ще більше здивування викликав відкритий лист російського генерала Івашова, підписаний кількома десятками поважних російських генералів та офіцерів, із закликом не розв’язувати війну проти України. І знову ж таки з не дуже переконливими аргументами, які викликали тільки криві посмішки в російських демократів та лібералів, які вже бачили себе в київських ресторанах…
І Чубайс, великий друг реформатора Єгора Гайдара, не втік з росії в перший же день вторгнення російської орди в Україну. А тільки через кілька неділь. Тобто, виїхав з росії тільки тоді, коли вже стало зрозумілим, що "бросок мангуста" насправді виявився "броском дохлой мышью"…
Отже, Чубайс, на відміну від Гайдара, надіявся на швидкий і переможний для росії перебіг війни. А коли повністю проявилася об’єктивна реальність, тобто, коли стало зрозумілим, що росії цю війну вже не виграти, Чубайс зітхнув і почав пакувати чомойдани…
Тобто, ці троє авторитетних росіян знали щось, мали якийсь вагомий аргумент проти активної фази війни з Україною. Проти гібридної війни з Україною ні від Чубайса, ні від Івашова не чулося якихось застережень…
Отже, існувала якась вагома причина, яка вимагала уникнення виснажливої війни з Україною і яка акуратно приховувалася навіть від росіян…
… Ще на початку 2022 року в мережі випадково наштовхнувся на цікаву розмову росіян, в якій обговорювалося дослідження демографічної кризи для росії вже в недалекому майбутньому. Базою розмови було засекречення результатів останнього перепису населення російської федерації.
Один цікавий до таємниць росіянин вирішив перевірити свою підозру щодо засекречення результатів перепису простим дослідженням, джерелом для якого була абсолютно відкрита інформація: кількість хліба, яка споживається в росії за один день… І в цього росіянина вийшла досить несподівана для нього циферка – населення російської федерації становить не більше 80 мільйонів чоловік, з яких працездатних максимум чверть населення… Тобто, у випадку затяжної війни, коли росія залишиться сам-на-сам з Україною, якій допомагатиме Європа і США…
Взявши до уваги ці циферки, молоді росіяни, які й обговорювали це дослідження, ще до війни виїхали з росії…
Але так вже влаштована наша свідомість, наше сприйняття інформації, яка вимагає авторитетних аргументів, за допомогою яких можна прибрати всі сумніви.
І ось ці аргументи знайшлись. Аргументи від людини, яка користувалася добре перевіреною інформацією. Це Леонід Данилович Кучма і його книга «Украина не россия». Важливі думки із книги Кучми подам згодом, а зараз короткий висновок.
Попередній висновок
Отже, сьогодні вже зрозуміло, чому на росії бояться загальної мобілізації. Тут варто пригадати осінь 2022 року, коли путін спочатку оголосив "частічную мобілізацію", а за неділю цю ж само "частічную" вже й згорнув.
Загальна мобілізація для етнічних росіян приведе до катастрофи і вже не демографічної. Бо кількість етнічних росіян, спираючись на статистику сторічної давнини, а нинішня суворо засекречена, не перевищує 46% від загальної кількості населення російської федерації. Тобто, не більше 40 мільйонів штук на всі простори. А решта – нацменшини… І якщо врахувати втрати росіян за три роки війни... Плюс до мільйона біженців, половина з яких вже навряд чи повернеться на росію, то…
Звідси і активне вигрібання нацменшин, особливо з Кавказу, на війну з Україною. Тобто – на убой. Аби більш-менш підрихтувати демографію.
Звідси і "трепетні" взаємовідносини етнічних росіян з Кадировим. Ну ось хоча б останні вибачення від відомого всім "крутого русіча"…
І щодо "русічей". На мапі deepstatemap можна побачити, де саме "воюють" всі оті "русічі": відомі "Пятнашки" в Старому Осколі, за 100 км від фронту; "барси" – в Чернігівці (окупований райцентр в Запорізькій області), за 100 км від лінії фронту, в той час коли навіть кадировці стоять одразу ж за спинами російських штурмовиків…
https://deepstatemap.live/#9/47.2484747/35.9967041
Л.Д. кучма "Украина не россия"
Затим, як я не маю дозволу від Л. Д. Кучми на переклад навіть цитат із його книги, то подаю важливу інформацію мовою оригіналу:
«В старой россии, чтобы быть русским, достаточно иметь русское самосознание и быть православным. Подразумевалось, что великороссы, малороссы и белорусы в равной степени обладают таким самосознанием и потому являются русскими по определению…
Излишне говорить, что в такой системе не было места для украинцев. Для малороссов было, а для украинцев – нет. Малороссы в старой России не притеснялись как малороссы, то есть, как те же русские. Но тем из них, кто настаивал, что украинцы – отдельный народ, подчеркивал свою украинскую самобытность, приходилось выслушивать обвинения в отступничестве и «мазепинстве». Вплоть до 1905 года полноценная и открытая украинская культурная жизнь вне рамок «этнографии» была невозможна. Да и после этого признание украинцев было половинчатым.
В советское время справедливость была вроде восстановлена, и украинцев признали отдельной нацией…
За советские десятилетия кремлевское отношение к Украине и украинцам на поверхности как бы не поменялось, но на скрытом уровне претерпело серию метаморфоз…
Чем объяснить такой возврат к прошлому? В Кремле прекрасно видели, что доля русских в населении СССР медленно, но неуклонно сокращается. В Кремле и на Старой площади были грамотные референты. Они наверняка напомнили руководителям СССР, что российская империя распалась не в последнюю очередь потому, что доля великороссов в ее населении составляла только 48% – да и то без учета Царства Польского и Финляндии. Если же с учетом, то выходит, что в российской империи великороссов было всего 43%. Но так как «русских» получалось в общей сложности 67%, то в Петербурге сильно по этому поводу, до последнего момента, и не горевали. Вера в то, что украинцы – те же русские, в Зимнем дворце была совершенно искренней…
Вероятно, вскоре после Великой Отечественной войны в Кремле задались вопросом: а сколько в СССР «русских» по старому имперскому счету? Около трех четвертей, отрапортовали референты… Надежда на то, что демографическую ситуацию можно переломить, делая украинцев (в первую очередь украинцев!) русскими, явно просматривается за всей дальнейшей политикой Кремля в национальном вопросе.
На фоне красивых слов о «новой исторической общности – едином советском народе», состоящем все-таки, как ни крути, из отдельных наций и народностей, стали все чаще слышаться какие-то не слишком внятные рассуждения о неизбежности «постепенного слияния» этих самых наций и народностей…
Руководство СССР очень долго надеялось выиграть гонку со временем. Констатируя впечатляющие успехи естественного (и противоестественного) обрусения ряда народов СССР, оно, вместе с тем, не могло не видеть, какую объективную опасность для централизованного государства таят в себе встречные процессы – медленно, но неуклонно набирающие силу процессы национального возрождения…
…Да-да, надо ясно понимать, что без украинского участия Россия не стала бы тем, чем она стала, это была бы другая страна. Без украинского участия другой была бы российская история, другой была бы русская культура.»