Військовий корабель Британського королівського флоту гордо пройшовся понад узбережжям Криму, чим викликав шквал емоцій і в соціальних мережах, і у владних структурах.
Росіяни в пориві емоцій клялися, що обстріляли британський корабель і навіть скидали бомби. Британські моряки знизують плечима і говорять, що нічого особливого не помітили.
Не будемо вдаватися в подробиці та аналітику пригоди, бо про неї за ці кілька днів написано таку гору всього, що марсіанський Олімп виглядає жалюгідним карликом у порівнянні. А заглянемо на зворотну сторону медальки. З цікавості.
В Москві пролунало, що наступний військовий корабель, який посміє наблизитися до Криму, буде потоплений. Чи відважиться Москва на такий крок? Навряд. І поясню чому.
Погляньте на політичну мапу світу. Знайдіть Британське королівство і Росію… Вражає різниця? А ось тепер знайдіть на цій мапі Канаду, Австралію і Нову Зеландію. І прикиньте, чи зможе Росія протистояти цим країнам вкупі з Великобританією… Саме так, піднявши руку на британський корабель, Росія зіштовхнеться з усією збройною силою Співдружності (Великобританія, Канада, Австралія і Нова Зеландія), яку очолює королева Англії. Америка може спокійнісінько спостерігати за Піднебесною, яка в цей час спробує відпанахати Сибір, аж до Уралу.
І справа тут не стільки в економічному потенціалі країн Співдружності, які входять у двадцятку найрозвиненіших країн світу, скільки у дійсно військовому.
Бо британці не показували всьому світові мультики про свої ракети з махами, а тихцем вдосконалювали свої іонні двигуни (погугліть і дізнаєтесь, що це за штукенція), розробляли найновітнішу навігаційну систему, яка дозволяє «бачити» практично все на нашій планеті без супутникового зв’язку. За ці двадцять років, поки Росія намагалася встромити в Європу свій «газовий шприц», британці просунулися в найновіших наукових та технологічних розробках, у військовій сфері також, далеко-далеко вперед. Без особливого галасу.
Отож, погрози Москви є тільки погрозами. Тут згадалася славнозвісна контратака Будьонного під Ленінградом. З шаблями проти німецьких танків. Було таке.
Але ви спитаєте, а яким боком тут Врадіївка?
Та перед цим спробуйте пригадати, коли саме останній раз Росія лякала нас війною. Дату спробуйте пригадати… Важкенько пригадується… А ще важче пригадати минулорічні маневри Росії в Криму з погрозами «пробити сухопутний коридор до Криму», Тоді ще перед Кримом, в Херсонському степу, висадився британський і американський десанти для спільних маневрів з українськими морпіхами… Отож. Аби був великий переляк, то такі дати довіку закарбувалися б у пам’яті.
Насправді, дуже злякалися тільки колаборанти, бо вони хоч і чекали Росію, але точно знали, що російська армія муситиме дощенту зруйнувати українські міста, аби захопити їх. Що Росія війною захопить не Україну, а руїни, і що їм же, колаборантам, доведеться своїми ж руцями і за кусень сухаря все відновлювати. А ще доведеться вдягати шинель і йти воювати до Сибіру, аби хоч щось відбити від Піднебесної.
То ж чому така коротка пам'ять в українців?
А тому, що страх, дикий тваринний страх, вже подолано. І першою на цьому шляху була саме Врадіївка. Потім був Майдан. Потім була війна 2014 року, коли, в найперші дні, холонула душа… А потім страх минув, як і в сельчан із Врадіївки, і з’явилася ненависть. Щоправда, ненависть також не дуже добра штука, бо каламутить свідомість і заважає мислити. Але й ненависть за ці сім років вгамувалася і Україна почала врівноважено оцінювати ситуацію і шукати виходу у світ широкий.
Отож, все починалося із Врадіївки, саме там було вперше подолано страх. Будьмо щирими перед собою, оглянувшись у минуле, і тоді ми побачимо, що саме звідти почалися великі переміни. Тоді сьогодні ми побачимо оновлену країну, нову вмотивовану армію, нових громадян і точно нову і також вмотивовану (надіюсь) поліцію, яка вже ніколи (дуже надіюсь) більше не стане міліцією.
Примітка:
І референдум у доленосних для Країни питаннях також просто необхідний. Тут варто пригадати знаменитий Референдум 1 грудня.