Цього разу, незважаючи на відомі застереження з приводу публічності та планів на папері, я маю сказати що на мій погляд ця ідея необхідна та потрібна. Потрібна вона з такої досить простої причини:
Настав час Заходу злізти «з паркану» обмеженої допомоги і визнати недвозначно тa відкрито, що перемога України, в сенсі повної поразки агресії і повернення всіх окупованих територій, - це, по-перше, мета, і, по-друге, єдиний шлях і можливість повернення до світового порядку, що базується на законі та правилах, зокрема й на Статуті Об'єднаних Націй.
Це ясно. Це очевидно. Це - реальність. Настав час її визнати.
Важко, або якщо чесно, неможливо досягти мети, якщо не визначити її ясно і конкретно. Сьогодні цей час настав. Поразка злочинної агресії це мета нормального людства, яке бачить своє майбутнє вільним від страху, шкоди та вторгнень.
Але тут є й застереження. Давайте будемо чесними перед самими собою: "Україна захищає світ" - це правда, але лише частина її, не вся правда.
Спосіб захисту миру є добре відомим уже десятиліття: це НАТО. Три десятиліття балаканини пост-совковим болотом призвели до прориву нариву, який міг би не трапитися при усвідомленій і відповідальній поведінці українського суспільства та урядів. Якби за тридцять років країна проводила реальні реформи; якби вона доклала серйозних тa щирих зусиль для вступу до НАТО, нічого цього могло б не бути. Не лише для України – а й для миру, і для Заходу.
Ніхто не гарантує майбутнього. Ніхто не може гарантувати безпеку. Це не папірець з каракулями, а від-по-ві-даль-ність. Навіть зараз, після десятиліття війни, чи багато хто в українських адміністраціях може написати по буквах це слово?
З цієї чесної оцінки випливає, що відповідальність за перемогу - це відповідальність, спільна мета та шлях. Bона не може бути односторонньою претензією.
Ми не можемо вимагати нашої незалежності та перемоги від інших. Але ми можемо очікувати що вони дотримаються своїх слів і зроблять чесний та необхідний внесок у її досягнення відповідно до спільної мети, про яку всі домовилися.
Не слізні відозви; не розривання сорочок; не очікування чудес від чергової технічної штучки - а відповідальність, взаєморозуміння та участь для досягнення поставленої спільної мети. Це має бути тон і характер діалогу між партнерами, які об'єднані спільною метою і готові працювати разом, в атмосфері взаємодії та поваги, повністю орієнтованих на успіх.
Нам треба зрозуміти це, подорослішати і сподіваюся, що сьогодні всі це розуміють.