Наївних тут немає: безпам'ятних та дурнів теж. Всі знали абсолютно точно з ким мали справу.
Краснов щойно підписав катастрофічний меморандум з Іраном. Ми не маємо жодних сумнівів що саме на цьому він буде наполягати, будь-якими засобами, xитрощами та обманом єдиними способaми який він знає, щоб Україна зробила те ж саме. Просто якийсь папірець - будь-який папірець. Якраз перед моїми виборами.
Але тут немає дурнів. Лідери - принаймні поки що, «вільного світу» виступили з палкими промовами вихваляючи мудрість Краснова щоб заощадити копійки та ієни для своїх країн. Але відповідальність за майбутнє України, зокрема за її безпеку, лежить на українському народі та його лідерах - не на якомусь «вільному світі». Тільки бездумний дурень повністю позбавлений пам’яті досі не розумів би цієї різниці. Тільки справжній, щирий дурень наступатиме - знову й знову, на ті самі старі граблі.
Хто хоче йому підігравати? На кону стоять не єні та відсотки: caмe безпека та майбутнє нації.
Підписувати будь-які папери, вдавати, ніби існує якийсь «мир»: доки безпека країни не буде гарантована фактами та реальністю, слухати будь-які солодкі пісні (1992 — 20...?) саме зараз, маючи ці спогади, досвід тa можливості означало б зрадити долю найгротескнішим, найнеймовірнішим чином.
Усі знали всe. Без сюрпризів.
1. Як тільки папірeць підписується, агресія миттєво перетворюється на «конфлікт». Тут немає наївних миротворців з наївно-радісними мордочками: реальність проглядається наскрізь. Рютте спочатку загадково посміхається – а потім просто забув. Забув просто - буває ж. Точно буває.
2. У Україні миттєво зв’язуються руки у захисті від агресії: так, тієї, що триває, див. вище. Навіть на власній території: руки зв’язані. Хто гадає? Просто дивимося. Рютте щиро радить уникати ескалацій.
3. Прямо в день підписання ворог починає роботу зі зняття санкцій. Ось же – "мир"! Деякі "союзники" показують розуміння: треба заохотити прагнення "миру". Хто був тупий?
4. Тим часом вступ займає більше часу. При кожній провокації Хла – кому треба розповідати, звучать охи та летять у повітря руки – як же так, спочатку потрібен справжній мир! Хто не знав?
5. I, звичайно ж, вибори. Навіть не хочу починати. На очах ворога який не змінив нічого, якому зберегли зуби та пазурі і який лише вичікує зручної години. Але дурнів немає: всі рішення були цілком усвідомленими - на тлі історії та пам'яті.
Тут постає втім одне справжнє, щире запитання: чи готова Україна обміняти остаточне й довгострокове вирішення національної мети на безпеку своїх міст - часткову й умовну?
Ось це й є справжнє запитання. Адже, маючи зуби й кігті, цей ворог повернеться знову: у цьому немає жодних сумнівів, і жодна кількість паперів цього не змінить. Так говорить історія, і така реальність. Вони ніколи не брешуть.
Діпстрайків теж не буде – руки пов'язані.
Це рішення і відповідь належать Україні. Усі знають минуле і що означають такі відповіді та рішення. Жодних тут сюрпризів.