У Чистий четвер в Україні традиційно починають випікати паски. І щороку (цей рік, на жаль, не став виключенням) напередодні свята розгоряється скандал навколо назви великоднього хліба. То тут, то там на прилавках магазинів з’являються пасхальні «кулічі», що викликає справедливе обурення свідомої україномовної громади, бо це те саме, як українську гривню називати «рублем».
Дійсно, в українській мові немає слова «куліч». Натомість в Україні великодній хліб завжди називали паскою, причому навіть російськомовні громадяни. А от куліч – це виключно російська назва, яка походить від грецького слова κόλλιξ, що означає «хліб круглої форми» (порівняйте наше слово «коло»). Цікаво, що в російській мові є й слово «паска», але означає воно дещо інше, а саме сирну паску («творожная пасха»). Таку паску виготовляють у спеціальній формі, яка нагадує усічену піраміду. Звідси, до речі, пішла й назва дитячих іграшок – пасочок.
Та як би там не було, деякі продавці з настирною наполегливістю, свідомо чи несвідомо продовжують плодити кулічі, що аж ніяк не сприймається українськими патріотами і шанувальниками рідної мови.
Можна по-різному до всього цього ставитися. А мені от подумалося, що вся ця історія зайвий раз доводить, що мова, попри її величезне значення для існування нації, в даному випадку все ж не головне.
Чому? Та тому, що «буття визначає свідомість». Тобто головне – це умови існування, в яких перебуває людина, а мова, так чи інакше, лише відбиває ці умови. Бо подумайте самі, хто навчив усіх цих горе-продавців називати паску «кулічем»? Пересічний українець, навіть якщо припустити, що він не дивиться і не слухає російськомовних ЗМІ, неодмінно чує це слово в церкві. І вважає, що так називати це правильно, бо «батюшка так сказав», а от «паска» - то неграмотне і некультурне.
Якби в Україні не було московських попів – в мові наших недолугих співвітчизників не було б і куличів. І це стосується всіх сфер життєдіяльності без винятку. Російська мова зникне з наших банків, магазинів, сфери обслуговування і, головне, з нашої свідомості лише тоді, коли в Україні не залишиться ні «сбербанків», ні російських підприємств, ні російських чи проросійських олігархів. Коли не лише «русского мира», а й зловонного «русского духу» не залишиться на нашій землі. От такі ось пасочки.