Українська правовірна греко-католицька церква (УПГКЦ) — незареєстрована, офіційно не визнана релігійна організація в Україні. УПГКЦ виділилась із Української Греко-Католицької Церкви у 2008—2009 роках. У церковних колах псевдо-релігійна організація відома як «підгорецькі отці», «група Догнала», «догналівці», «секта Догнала» (за ім’ям засновника — Антонін Ілля Догнал).
«Підгорецькі отці» – це група колишніх монахів-василіян, які пішли в розкол з УГКЦ і зараз називають себе УПГКЦ (українська правовірна греко-католицька церква). В теперішній час здійснюють свою діяльність у с. Підгірці, с. Кругів та смт. Брюховичі Львівської області. Небезпека «Підгорецьких отців» насамперед у тому, що вони не сповідують українських цінностей, видають себе за греко-католиків, діють у руслі сектантського формування, позиціонують себе, як священники, єпископи, патріархи. Також заявляють, що вони вселенська церква на чолі з А. Догналом, який звинувачував керівництво Римо-католицької церкви та УГКЦ в екуменізмі, лібералізмі, масонстві, тощо, наклав анафему на Римських Пап Івана Павла II та Бенедикта XVI, а потім оголосила анафему всім церковним лідерам з Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій за толерантне ставлення до євроінтеграції України.
У своїй підступній місії, «група Догнала» проводить свою діяльність на розпалювання ворожнечі на релігійній основі, створюючи значні непорозуміння, поширюючи неправдиві відомості про духовне життя в Україні, що принижує честь і гідність українців, спотворює справжню історію і культуру українського народу, провокує до суспільної нестабільності.
Розуміючи власну непривабливість для суспільства, керівники догналізму вдаються до обману. Для залучення до своїх лав більшої кількості прихожан, щоб здобути владу в суспільстві, «догналівці» створюють різні громадські організації, наприклад «Рух чистих сердець» (така організація існує в рамках Католицької Церкви, проте «правовірні» використовують назву для маскування), або Комітет за збереження християнської спадщини: «Покров Богородиці», засновують часописи, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з догналізмом. Вказані організації проводять різні публічні акції, проте не проявляють своєї ідентичності, а використовують нейтральні гасла, на зразок боротьби з пропагандою гомосексуалізму та ювенальної юстиції.
Аналізуючи методи, які використовуються УПГКЦ у спробах розширення свого впливу на релігійні громади, підпорядковані канонічним християнським конфесіям, можна зробити висновок щодо цілей, які мають і політичний характер.
Зокрема:
- формування суспільних настроїв в дусі спільних ідеологічних та релігійних коренів слов’янських народів, ідеї «руського мира»;
- проведення акцій спрямованих на дискредитацію європейських цінностей з огляду на їх нібито несумісність із етно-культурними особливостями українського суспільства;
- створення підґрунтя для посилення соціального невдоволення та ускладнення суспільно-політичної ситуації із реалізацією керівництвом держави зовнішньополітичного курсу.
Утвердження в Україні ідеї щодо єдності всіх слов’янських народів в рамках т.зв. «русского мира», в якому провідна роль надається РФ, є спробою політичної еліти Москви втілити свої ідеї у відродження чергової імперії.