Як знати, сміливі приборкують світ, а слухняних приборкує страх. Який, додамо, з’являється з незнання і небажання дізнатися правду. Утім, як відокремити зерно від полови, а правду від її міфологізації – про це можна дізнатися, якщо без страху розпочати знайомство із цими новодруками.
Лорен Робертс. Безсила. – Х.: Ранок, 2024
Ця книжка отримала відзнаку Goodreads Choice Award у номінації "Улюблене читацьке молодіжне фентезі та наукова фантастика" 2023 року. Насправді "Безсила" Лорен Робертс має продуману та водночас легку й зрозумілу структуру антиутопії, насиченої подіями, гумором, романтикою. Її можна порівняти із "Червоною королевою" та "Голодними іграми". За сюжетом, у королівстві Ілія – жорстокому місці з жорстокими законами - всі дякують Чумі, хоч вона й знищила тисячі й принесла стільки болю. Проте їй дякують ті, хто її пережив, ставши елітою. Швидкі набули блискавичної стрімкості, сильні - непереможної міці, ті, хто ховався в тіні, тепер самі можуть перетворитися на тінь. Решта – звичайні, на яких полюють. Головна героїня Пейден Ґрей вдає, що має здібності Екстрасенса, та вона звичайна злодійка. Утім, доля зводить її з принцом Каєм, екзекутором і правицею короля. Оскільки ж Пейден врятувала Каю життя, то вона має взяти участь в Іграх Очищення. Дуже почесно і дуже… смертельно, бо саме тут всі можуть дізнатися, що вона Звичайна.
Андрій Каспшишак. Легенда про Вільних. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024
"Усе почалося з однієї легенди - і все на ній закінчиться, - нагадує автор цієї книжки. - Легенди, події якої відбувалися за багато років до подій, описаних у цій книзі". Отже, "Легенда про Вільних" Андрія Каспшишака, ветерана війни, переносить читачів у світ української міфології, магії та героїв. Це фентезі, яке дає прості та цікаві відповіді для дітей та дорослих на складні запитання про війну, про смерть, про боротьбу, про силу, про народ та про мету. За сюжетом, на Крилату Землю напала Імперія Рабів. "- Як не силою та мудрістю, то кількістю війська нашого здобудемо перемогу, - гадали вороги. - Такої жорстокості ще світ не бачив! Ми будемо вбивати, ґвалтувати і грабувати. Ми посіємо страх у їхніх серцях! Ми заберемо в них усе те, що вони люблять. Ми вкрадемо їхню свободу, зрівняємо їхні міста із землею і спалимо всі їхні книги". Що було далі, ми вже знаємо: "Не злякалися мужні воїни навали чужинців, стали дружно рядами державу свою боронити, жоден не зрушив з місця. Мов стіна - одностайні, як ураган - руйнівні; загартовані й сильні, мов леза мечів залізних". Утім, не все так просто у цій історії. Виявляється, давним-давно Крилату Землю було проклято чорнокнижником, який посіяв зілля розбрату. Це чарівне зілля не дає вільним людям об’єднатися задля перемоги над зовнішнім ворогом. Вони не довіряють одне одному, постійно сваряться, як краще тримати оборону, звинувачують одне одного у невдачах. А повернути єдність у ряди вільних людей можна, лише відшукавши давнє слово князя, сховане в чарівному краї Вирії, наповненому цілим різноманіттям чарівних істот – таких, як Полудниця, Блуд, Нічниця, Лихо, Бабай и сама Мара з її посіпаками чортами. Чи до снаги буде героям книжки протистояти нечисті? Чи зможуть вони відшукати забуте слово? Чи витримають до того часу оборонці? Прочитаймо, то й дізнаємося, щоб не гадати і вдаватися до міфології.
Ґетц фон Берліхінґен. Мої битви і вчинки. – К.: Пропала грамота, 2024
Завершуючи огляд, вже наприкінці нашої добірки варто було би згадати, з чого воно все починалося – звитяга, хоробрість, перемоги. Тим паче, що автобіографія Гетца фон Берліхінгена "Мої битви і вчинки", як нагадує передмова до цієї книжки, належить до трійки найпопулярніших нині автобіографій діячів ХV століття (разом з автобіографією Бенвенуто Челліні й "Заповітом прочанина" Ігнатія Лойоли). Автор книжки - німецький феодал, найманець, учасник Селянської війни, який мав прізвисько "Залізна рука" (до речі, його залізна рука зберігається в музею міста Ейнсфельд). Також наш герой брав участь у збройних сутичках з іншими лицарями та феодалами, боровся проти архієпископа-курфюрста Майнцського, був учасником численних воєн і повстань. Загалом став архетиповим образом "барона-розбійника", якого згадували такі класики німецької літератури, як Ґете і Гауптман, даючи йому протилежні оцінки, а в часи Другої світової на його честь була названа дивізія. Варто зауважити, як буденне в цих мемуарах мішається з героїчним, зухвале - з наївним, бо таке вже було тоді життя, в якому звитяга римувалася не лише з мужністю, але й з побутовими "проблемами" місцевого, "лицарського" кшталту. "Наступного дня прибув той самий чоловік, який просив нас допомогти йому. Виявилося, що це був старий Талакер, відомий як ворог герцога Вюртембергу. Я не бачив його раніше, але він звернувся до нас попросив нас прислужитися йому з нашими трьома конями. Мій брат дав мені коня, я привів також двох своїх слуг, і ми допомогли йому. У нього самого було не більше трьох коней, якщо рахувати коня Тесселя Швердта, а також ще одного слуги, так що нас було шестеро. Наступного дня ми вирушили до Капфентарта, де звільнили одинадцять багатих селян, васалів герцога Вюртембергу. Це був саме тиждень ярмарку в Гайльбронні, і Талакер закликав їх піти в Драхенфельс у день святого Юрія. Потім ми продовжили шлях до Гайльбронна, де полонили тих, хто підтримував Вюртемберг, і проїхали аж до міських воріт. Там, неподалік від нас, уже стояли гвардійці, вбрані у броню. Там же я вперше одягнув на себе лати. Раніше я, звісно, брав участь як юний зброєносець у різних битвах та інших подіях, але цього разу я був дорослим чоловіком. Під час цього першого нападу з Талакером я дізнався про те, що протягом наступних двох років буду їздити з ним і стану його супроводжувати".