Іноді в житті буває все так просто, ну наче у казці. Що нагадує про те, як недалеко ми відбігли від власного дитинства, антропологічного первня, або колиски людства, як-то кажуть вже в старості. Тим не менш, у цій збірці оповідань все набагато простіше, без перебіжок і озирань на пройдений шлях.
«Не откладывай жизнь на завтра» Григорія Берковича – це чорно-біла графіка життя, мінімалізм знаків долі, скупа стенограма розмов з Богом. «И ответил Бог: «Не обо мне ты плачешь, о себе. Ибо умер я только для тебя…» «Так поплачь и Ты обо мне!», - сказал Человек. «Зачем?- удивился Бог. - Для меня-то ты жив».
Ракурс огляду людських пристрастей обраний автором доволі мудро. Нічого зайвого, згадані пристрасті у цьому антуражі вихолощуються до рівня нудних звичок. Тут лише дві опори – церква і богадільня. Слабка подоба вибору, в принципі, була завжди – зліва церква, праворуч – тюрма, як у Харкові, звідки родом автор, який емігрував на батьківщину Гете. «Церковь со своей колокольней похожа на гордого, задравшего голову жирафа, - вдивляється він звідти в рідну метафізику. – Дом престарелых похож на упавшего от усталости слона».
Таким чином, у збірнику – серія портретів, розповіді пацієнтів, іноді просто мовчання або стогони. Іноді відвідування старих рідними, прохання залишити їх у спокої і видати черговий йогурт. « - Хватит, наелась, - сообщает она после пятой ложки. - Спасибо, сестра. - Брат, - напоминаю я.- Да- да, спасибо, брат».
І після кожного портрета йдуть вірші. І тут вже точно сестра, не сплутаєш. «…Ох, сестра, сестра, ну где же вы были?/ Я вас жду уже минут… восемнадцать… / Все в порядке, я же вижу, вы в мыле… / Вот, упал и захотелось подняться».
І такою мірною ходою просувається розповідь у цій незвичайній книжці про старість. Спотикаючись іноді об Довлатова, оступаючись часом у наїжджену колію Геніса, не забуваючи озирнутися на доктора Чехова в ординаторській стилю.
І все-таки таку прозу ще спробуй пошукай. «Не чекай пенсії – відпочивай вже» - спробували було колись визначити її жанр у недалекому зарубіжжі. Хоча, у рідному Харкові знайти таке значно простіше, наприклад, у колег автора. Пригадується, тут виходив «Солдат білий, солдат чорний» Анастасії Афанасьєвої – ось із чим хотілося б порівняти цю книжку портретів. Там авторка, сама по життю письменниця, описує, як в дурдомі, де вона працює, поводяться з пацієнтами. Іноді навіть з поетами. Коротше, не дай нам Боже з’їхати з глузду, краще бездумно постаріти.
Григорий Беркович. Не откладывай жизнь на завтра. Мысли на пороге вечности. – Х.: Виват
Фото: Валентин Губарєв